Розділ без назви (26)

Місько простягнув йому обидві руки, кайдани, клацнувши, замкнулися вище п’ястуків, але це вже скидалося на дитячу забавку, там не було чого вчитися, та й навіщо це Міськові здалося, якщо він не збирався ні на кого зодягати кайдани, ні на провідника Буревія, який не відомо, де нині був, ні тим паче на себе.

На цьому місці я прийняв руки з клавіш машинки й хотів поставити Міськові одне каверзне запитання, але почув не свій, а чужий голос:

— Горить, горить Батурин, отченьку.

Це озвався Сірко, який лежав на прічах із «Мазепою» на грудях.

Я суворо поглянув на Сірка, дивуючись, як це він не встряв у розмову, коли Місько розповідав про тонку натуру та поведінку собак.

— Не заважай! — сказав я і знов звернувся до Міська: — А поясніть-но мені, чому ви раніше не казали, що, перш ніж зайти до хати, залишали свою зброю біля стійкового?

— Я гадав, що це й так зрозуміло.

Тоді я поставив своє каверзне запитання:

— А чи цікавилися підполковник Хорсун, лейтенант Свердлов або Стодоля новою криївкою, яку ви мали викопати для провідника Буревія?

— Ні, за неї мене більше ніхто не питав.

— Дивно. Ви ж її так і не викопали. Хоча друг Сірко, як і я, готові були вам допомогти.

— Горить, горить Батурин, отченьку, — пробурмотів Сірко.

— Як ви гадаєте, чому вони не цікавилися цим важливим питанням?

— Вони мені довіряють, — сказав Місько.

— Чим же ви заслужили таку довіру більшовиків?

— Не знаю. Самому смішно.

— Що ж тут смішного?

— Те, що Стодоля мені більше вірить, ніж своєму братові Суму чи Дзідзю. До речі! — Місько підняв угору вказівний палець на знак особливої уваги. — Цю брашку треба заарештувати того-таки вечора, коли ми зліквідуємо Стодолю. Бо, дізнавшись про атентат, вони відразу втечуть.

— Слушно, — сказав я, але змовчав про те, що бойовики Сулими вже готові схопити Сума і Дзідзя, лишень чекають сигналу. Те саме спіткало б і Гака, який став провокатором, але він щез бозна-куди.

— Он Гак уже втік! — вгадав мою думку Місько.