Розділ без назви (26)

— Ні, хіба дзявкотітимуть. До того, як він залізе в криївку.

— Я поняв, — сказав лейтенант. — Але ж нам треба буде забрати Буревія! Ви ж не принесете його нам на руках?

— Дасте йому ракетницю, — Місько кивнув на Стодолю, — й отримаєте сигнал, коли приїжджати на все готове.

Лейтенант з підполковником перезирнулися.

— Атлічно! — сказав Хорсун. — Прінімаєцца. Пєрє­ходім к главному.

Свердлов узяв з лави коричневий шкіряний портфель і обережно виставив з нього на стіл пузату фляшку та невеличкий, може, грамів на двісті флакон. В обох посудинах була темно-червона рідина.

— Добре, — сказав він. — Переходимо до того, від чого на задні лапи падають люди. Мотайте на вус, — звернувся Свердлов до Міська, — бо від цього залежить успіх нашої операції. У великій пляшці маємо чистий вишняк чи, як казала моя бабуся, наливочку, а в маленькій пляшечці та сама вишнівка, тільки з порошком.

Свердлов довго пояснював, як скористатися напоєм, щоб самому не впасти в параліч, а Міська, хоч він цього разу нічого не пив, почав розбирати сміх. Йому смішно ставало від того, що вишняку не питиме ні провідник Буревій, якого й близько не буде на хуторі Подорожчина, ні тим більше він, Місько, не питиме цієї бридоти, а Свердлов аж із штанів вискакує, так хоче втовкмачити в Міськову макітру секрет застосування отруйного вишняку.

— Вам усе ясно? — спитав він у Міська.

— Ясно.

— Справитеся?

— Справлюся.

— Не переплутаєте?

— Не переплутаю.

— А якщо так, то получіть!

І тут Міськові стало зовсім не смішно, він раптом зрозумів, що його викрили, він провалився, провалив усю операцію — і свою, і їхню, — його кинуло в холодний піт, бо лейтенант Свердлов зненацька ­вихопив з портфеля кайдани і всією статурою по­дався до Міська.

— Руки!

Місько мацнув себе за пояс, але там не було гранати, автомат залишив біля стійкового на вході до хати; він кинув оком на кобуру Стодолі — ТТ був застебнутий на фібулу, не вихопиш, Хорсун і Свердлов теж тримали пістолети в кобурах засупонені, опечатані, не було в бідного Міська жодного виходу, хоч розженися та дурною макітрою сі влупи до стіни, і ще сто думок обпекло Міськову голову, заки він зрозумів, що лейтенант Свердлов зодягає на його ­руки кайдани не для того, щоб заарештувати, а тільки хоче показати Міськові, як вони діють, тоті кайдани, як ними користуватися, як вони защібаються над п’ястуками.

Коли Місько це зрозумів, йому попустило, але кров відпливла з лиця і він сидів блідий, як сама блідота.

— Руки! — сказав лейтенант Свердлов. — Дайте ­ваші руки, я хочу вам показать, як надівають на­ручники.