Розділ без назви (24)

Він розгубився і не знав, що сказати. Стромив п’ятір­ню у свого кудлатого чуба, глипнув на Сірка, мовляв, що ж тут не ясно?

— Бідна, бідна Мотря, — пробурмотів цей шолудивий пес Сірко.

— Мені стало так легко, що хотілося сміятися, — пояснив Місько. — Розумієте? Мені зробилося смішно, що ось я в самому лігві більшовиків, кручу-верчу свою гру, а вони мені, дурні, вірять. Вірять, може, ще більше, ніж Стодолі! Хвалять, дають подарунки, гроші… Я ледве не розреготався їм у лице!

— Які гроші? — знов перебив я цього п’яницю.

— Ну, я ж не доказав…

Після конячої порції самогонки підполковник Хорсун так розщедрився, що таки дав Міськові премію, щоправда, не п’ять обіцяних тисяч, а поки що тільки дві. Стодоля, теж уже на доброму підпитку, цього разу промовчав.

— А што пьйот наш дарагой Буревій? — спитав Хорсун. — Водку алі, как істінний націаналіст, лакаєт малошний кісєль? Многіє проводнікі к водкє строгі.

— До горілки він справді суворий, — сказав Стодоля. — Але доброго вишняку може випити.

— Вішняк — ето настойка алі кампот із вішен?

— Наливка, — пояснив Стодоля. — Солодка, але на градусах.

— Атлічно, — сказав Хорсун. — Хотя в нашєм случає ето нє імєєт значєнія.

Місько ще не переказав їхню розмову до кінця, а я вже розгадав план захоплення провідника. Вони застановилися на тому, щоб Місько заманив його до нової криївки, підсипав у вишняк трутизни[40], а коли провідник засне, зодягнути на нього кайдани.

Місько підтвердив мій здогад. Тоді я запитав, ­чому ж у такому разі він не копає нову криївку в Рогальського, куди начебто має привести Буревія. Адже Стодоля може потайки перевірити, чи він справді готується зустріти провідника, чи напускає туману. Місько був певен, що ніхто його не перевірятиме. Це мене насторожило. Чому він не хотів копати криївку, якщо господар Рогальський дав на це згоду? Чому вважав, що Стодоля йому довіряє? Місько не був ледацюгою, а тут затявся, як перегрітий кулемет.

Більшовики легко повірили йому, що задумане вдасться. Вони навіть знали приблизно, де переховується Буревій, і підполковник Хорсун обіцяв наробити в тому районі шуму, аби провідник швидше перейшов на Стрипу.

— Вони знають, де переховується Буревій? — звівся на прічах Сірко і, відклавши книжку, вражено подивився на Міська.

— Ну, я ж кажу, приблизно…

— Слухай, Мазепо! — визвірився я на Сірка, роздратований тим, що він стромляє носа в переслухання справи. — Ти би ліпше нам зупки зварив, ніж маєш нагонити паніку.

Сірко слухняно підійшов до примуса і став його накачувати.

— Бідна, бідна Мотря, — знов проказав цей зануда.

— Добре, — я пересмикнув каретку на машинці й націлив пальці на клавіші. — Продовжуйте, друже Міську. Почніть з того місця, де ви погодилися підлити отрути у вишняк провідника.