Розділ «46. ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРАЇН СВІТУ»

Сільське господарство — важлива галузь економіки КНР. Воно забезпечує продуктами харчування більш як мільярдне населення, постачає сировину харчовій та легкій промисловості. У рослинництві — головній галузі сільського господарства домінують зернові — 80 % усіх посівів. Виробництво зернових становить близько 500 млн.т. Велику роль у харчовому раціоні китайців відіграє рис. Його вирощують на зрошуваних землях, головно на півдні країни та в долині Янцзи. Основні посіви пшениці — на Великій Китайській рівнині, в басейні Хуанхе. Скрізь, де дозволяють природні умови, впрошують картоплю, батат, овочі, фрукти. Серед технічних культур перед веде бавовна, основні посіви якої тяжіють до басейнів Хуанхе та Янцзи. Китай славиться чаєм; під нього відведено терасові схили гір на південному сході та півдні. Питома вага рису у виробництві зерна — приблизно 43 %. На пшеницю випадає 21 % врожаю зернових.

Тваринництво починає відігравати дедалі більшу роль в економіці країни. КНР належить до провідних країн світу за поголів'ям худоби (більш як 2/5 світового поголів'я свиней, 1/6 овець і кіз). Продуктивність тварин невелика. Розводять робочу худобу; коней, биків, волів, мулів, буйволів. У південних і східних районах країни розвивається шовківництво.

Транспорт і зв'язок. Загальна протяжність залізничних колій у Китаї 59,6 тис. км, з них 8742 км — електрифікованих. Головними залізничними магістралями є Пекін — Гуанчжоу та Пекін — Харбін із вузловою станцією Пекін, а також лінія, прокладена в широтному напрямі Ляньюньган — Ланьчжоу та Ланьчжоу — Урумчі з вузловою станцією Чженчжоу. Лінія Ланьчжоу — Урумчі, продовжена на захід, до кордону Китаю із Казахстаном, стала до ладу наприкінці 1992 р. Так з'явилася ще одна трансконтинентальна траса з китайського порту на Жовтому морі Ляньюньгана до нідерландського порту Роттердама на березі Північного моря. Продовжені також залізничні колії у важкодоступних гірських місцевостях Південно-Західного Китаю: Ченду — Чунцін, Баоцзі — Ченду, Ченду — Куньмін.

Цивільна авіація Китаю обслуговує 700 внутрішніх авіаліній, у тому числі 85 міжнародних. Загальна протяжність усіх маршрутів 1100 тис. км, зокрема протяжність міжнародних ліній —370 тис. км. Центральним вузловим пунктом системи авіа маршрутів є Пекін. Міжнародні авіалінії зв'язують Китай майже з усіма країнами світу. Нині, за винятком повіту Мото (Тібетський автономний район), усі повіти країни мають мережу автомобільних доріг. Протяжність автошляхів становить 1054 тис. км. Із них — 590 км швидкісних автомагістралей, 5490 км спеціальних автодоріг першої та другої категорій. Парк автомобілів — 10 млн.одиниць.

Протяжність судноплавних річкових шляхів становить 110тис. км. Найбільшою водною внутрішньою магістраллю є Янцзи, що судноплавна впродовж 6000 км. У зовнішньоекономічних операціях бере участь 116 портів КНР, але 3/4зовнішньоторгових вантажів проходить через 8 провідних міст — Шанхай, Ціньхуан-дао, Гуанчжоу, Нінбо, Далянь, Тяньцзінь, Цін-дао, Чжаньцзян. Океанський торговий флот Китаю посідає 8-ме місце у світі за загальним тоннажем. Він обслуговує майже 100 судноплавних ліній, судна заходять більш яку 500 портів 100 країн, щорічно перевозять понад 800 млн.т вантажів.

У Китаї понад 1500 міст і центрів повітів охоплені автоматичним міжміським телефонним зв'язком. У деяких великих і середніх містах обладнано комунікаційну систему телефонного зв'язку з програмним управлінням, місткість міських телефонних комутаторів країни досягли 13,4 млн.номерів. У більш як 40 китайських містах функціонує служба міжнародної екстреної доставки. У багатьох містах діє служба прямого телефонного зв'язку, передачі цифрової інформації, швидкого факсимільного зв'язку та системи трансляції міжнародних телепрограм. Проте проблему зручного зв'язку в Китаї ще далеко не вирішено.

Зовнішньоекономічні зв'язки. Частка експорту у валовому національному продукті становить 20 %. Зовнішньоторговий оборот 1997 р. становив 325 млрд дол. США (експорт — 183 млрд, імпорт — 142 млрд.). Питома вага готових промислових виробів в експорті зросла до 80%, у структурі імпорту явно збільшилася питома вага сировинних матеріалів, машин і транспортного обладнання.

Експортує одяг і текстильні вироби, іграшки, взуття, спортивні і туристичні товари, машинно-технічне обладнання, нескладну продукцію електронної промисловості. Китай імпортує товари переважно із сусідніх країн, частково з Японії, Росії, Республіки Кореї, а також із Європи та США. Це — гідротехнічне обладнання, хімічні добрива, отрутохімікати, сировина й матеріали, транспортні засоби, а також наукомісткі технології. Для розвитку національної економіки широко залучається іноземний капітал.

Головним у реалізації сучасної зовнішньоекономічної стратегії Китаю стало утворення відкритих економічних зон для іноземних інвесторів, а саме: п'ять особливих, відкритих економічних районів; 13 безмитних зон; 14 відкритих приморських міст, які мають право утворювати на своїй території зони прикордонного економічного співробітництва.

Соціальний розвиток і соціальна інфраструктура. Загальна кількість неписьменних перевищує 200 млн. Середню та вищу освіту має близько 1/4 населення країни. У Китаї більш як 1000 вищих навчальних закладів; провідні серед них — Пекінський університет, Політехнічний інститут Цінхуа, педагогічний інститут, інститут іноземних мов (усі — в Пекіні), Фуданьський університет та університет Тунцзі (в Шанхаї), Нанькайський університет в Тяньцзіні та ін.

Основні щоденні газети Китаю (всього їх майже 700) — "Женьмінь жибао" (близько 5 млн.примірників), "Гуанмінжибао", "Цзінцзі жибао" та ін.

У Китаї більш як 1200 радіостанцій і близько 900 телестанцій. Основні центри мовлення — Центральна народна радіостанція і Китайське центральне телебачення. Два інформаційні агентства: Синьхуа та Чисунго, орієнтовані на закордонних слухачів.

Географічне положення та основні відомості

про країну. Індія знаходиться в Південній Азії на півострові Індостан і на більшій частині Індо-Ганзької низовини у басейні Індійського океану. Зі сходу омивається водами Бенгальської затоки, з заходу — Аравійського моря. До складу Індії крім материкової частини входять Лаккадівські острови в Аравійському морі, Андаманські та Нікобарські острови в Бенгальській затоці. Найбільша протяжність країни з півночі на південь — 3200 км, з заходу на схід — 2700 км. На заході й північному заході Індія межує з Пакистаном, на півночі — з Афганістаном, на північному сході — з Китаєм і Непалом, на сході — з М'янмою, Бангладеш, а також із Бутаном. Протяжність суходільних кордонів — 15 тис. км. Індія має сприятливе географічне положення завдяки важливим морським і повітряним шляхам, що зв'язують країни Південно-Східної та Південної Азії з Європою та Африкою.

Територія — 3,28 млн.км2. Столиця — Делі (10 млн.жителів, 1998 р.). Адміністративно-територіальний поділ: 26 штатів і 7 союзних територій. Офіційна мова — гінді (згідно із конституцією) і англійська мови. Релігія: 83 % населення сповідують індуїзм, 12% — іслам, є сикхи, християни, джайни, буддисти, парей та ін. Грошова одиниця — індійська рупія (1 рупія = 100 пайсам).

Індія — федеративна республіка. Глава держави — президент, який вибирається на 5 років колегією виборщиків, яка складається із виборних членів обох палат парламенту і членів законодавчих зборів штатів. Законодавча влада належить президенту і парламенту, який складається із двох палат: Ради штатів і Народної палати. Виконавча влада належить президентові й уряду. Уряд формується парламентською більшістю і несе відповідальність перед Народи ю палатою.

Політичні партії: Індійський національний конгрес, Бхаратія джаната парті, Джаната Дал таін. Основні профспілкові об'єднання: Індійський національний конгрес профспілок, Все-індійський конгрес профспілок, Союз індійських робітників, Центр індійських профспілок. Конгрес об'єднаних профспілок.

Природні умови та ресурси. Більша частина Індії (3/4) — рівнини і плоскогір'я. На півострові Індостан знаходиться плато Декан. На північному заході, півночі й північному сході лежить Індо-Ганзька рівнина. На крайній півночі й північному сході здіймаються найвищі у світі гірські системи Каракорум і Гімалаї.

Клімат Індії на більшій частині її території субекваторіальний, мусонний. Лише на півночі й північному заході панує тропічний клімат. У вологий період випадає до 80 % всіх опадів. На навітряних схилах Гімалаїв випадає 5000— 6000 мм опадів на рік, а на північному заході — менш як 100 мм, У центрі півострова Індостан щорічно випадає 300—500 мм опадів. У січні середні температури коливаються від+15 °С на півночі до +27 °С на півдні. У липні температури на всій території країни близько +30"С.

Найбільші річки Індії — Ганг, Інд і Брахмапутра беруть початок у високих горах і мають змішане—снігово-льодовикове й дощове живлення. Річки плато Декан живляться за рахунок мусонних дощів. Великих озеру країні немає.