Розділ «32. РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ УМОВ І ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТА ЇХ ОХОРОНА»

Україна потребує збільшення площі природно-заповідних комплексів, що сприятиме геоекологічній рівновазі на території всієї країни. Це стосується передусім територій біосферних заповідників, природних національних парків, природних заповідників.

За рахунок яких ділянок можна збільшити мережу заповідних комплексів? Це можливо на основі ландшафтного картографування у середньому і великих масштабах, виявлення ділянок, на яких є види рослин і тварин, що занесені до "Червоної книги України". А до її другого видання занесено більше 530 видів рослин і грибів, а також більше 380 видів тварин.

Заповідними мають стати ділянки з рослинними угрупованнями, занесеними до "Зеленої книги України". Таких угруповань у цій унікальній книзі близько 130, і пошук нових триває.

Заповідними мають також стати басейни окремих річок, озера, коси і острови, колишні військові полігони, мисливські господарства, "державні дачі". Врешті заповідні комплекси можна проектувати і створювати в районах з інтенсивною ерозією, зсувами, археологічними розкопками, унікальними природними явищами й об'єктами (печерами, водоспадами, гірськими вершинами, річковими долинами, екзотичними рослинними угрупованнями та ін.), відтворюючи (чи створюючи) сучасні природоохоронні комплекси.

Формування всієї мережі існуючих і майбутніх природно-заповідних комплексів має спиратися на географічну основу, бути по можливості збалансованим територіально відовідно до фізико-географічного та економіко-географічного районування України і суміжних з нею територій. У межах фізико-географічних провінцій, економіко-географічних районів мають бути природні чи біосферні заповідники, природний національний чи регіональний ландшафтний парк, інші природно-заповідні комплекси.

Збільшення площі заповідних комплексів здійснюється і за рахунок розширення існуючих природно-заповідних територій в Українських Карпатах, Кримських горах, Волинському, Київському і Чернігівському Поліссях, Правобережному і Лівобережному Лісостепу, степовій зоні, дельтах Дунаю, Дністра і Дніпра, Азово-Чорноморському узбережжі (коси Бердянська, Обитічна, Білосарайська, Крива), Південному березі Криму.

Природно-заповідні комплекси мають органічно поєднуватися з таким и охоронюваними територіями, як приміські зелені смуги, високопродуктивні ліси, водоохоронні зони, полезахисні лісосмуги, лісопарки, дендропарки, акваторії та ін.

У державі повинен бути резерв територій та акваторій, які за своїми природоохоронними, ландшафтними, естетичними, природно-історичними особливостями можуть претендувати на заповідання. Для того, щоб мати детальні та достовірні дані про нинішній та перспективний обсяг природоохоронних комплексів в Україні, потрібно скласти державний кадастр природно-заповідного фонду.

У1972 р. в Стокгольмі на конференції ООН з охорони навколишнього середовища термін "моніторинг" визначено як систему стеження і контролю за станом довкілля для прогнозування його змін, прийняття рішень з регулювання природогосподарювання. Водночас моніторинг — це система спостережень і контролю за станом природних та антропогенних ландшафтів, тими процесами і явищами, які в них відбуваються, для раціонального використання природних умов і природних ресурсів та їхньої охорони. Моніторинг може відбуватися на різних за площею територіях і за різними компонентами довкілля, різними його об'єктами.

За масштабом територій, на яких здійснюється моніторинг, його поділяють на глобальний, регіональний та місцевий (локальний). Глобальний моніторинг здійснюється на різноманітних станціях, стаціонарах. Серед них в Україні функціонують такі:

1) станції і пости спостережень за змінами метеорологічних умов. До них належать мережа гідрометеорологічних станцій України, аерологічні та морські станції;

2) станції, на яких проводяться комплексні спостереження за гідрогеологічними умовами, водними ресурсами. Це гідрологічні станції, гідрогеологічні, стокові та водно-балансові станції і пости;

3) станції, на яких спостерігають за окремими природними комплексами та їхніми компонентами, процесами, що в них відбуваються. До таких станцій належать озерні, болотні станції, станції на водосховищах, у різних типах рівнинних і гірських ландшафтів (лісові, степові та ін.);

4) комплексні географічні стаціонари, на яких вивчають природні комплекси, сучасні природно-географічні процеси. Ними є природні заповідники, національні природні парки, спеціально створені географічні стаціонари — Димерський у зоні мішаних лісів, Карпатський на схилах гори Говерли, Великоаналольський у степовій зоні та ін. На таких стаціонарах працюють спеціалісти-географи. Вони стежать за сезонними змінами в природних комплексах;

5) станції і полігони, на яких спостерігають за протіканням процесів, несприятливих для людей. Це сейсмологічні станції, де прогнозують і фіксують дії землетрусів. Такими є також станції, на яких постійно спостерігають за розвитком зсувів (сповзанням земляної маси), проходженням селевих потоків (суміші води, грязі, каміння), сходами снігових лавин та ін.;

6) станції, на яких досліджують можливості протидії несприятливим фізико-географічним процесам. Це протиерозійні, агромеліоративні, лісомеліоративні, протиселеві та протисніголавинні станції;

7) науково-дослідні станції, де розробляють і впроваджують заходи з раціонального господарювання. Це сільськогосподарські, лісові, агрометеорологічні станції, науково-дослідні станції садівництва, виноградарства, луківництва та ін.;

8) своєрідними станціями біологічного моніторингу є ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки.

Спостереження за природними комплекса, ми, їхніми компонентами, впливом на них господарської діяльності ведеться за розробленими для цих цілей програмами і методиками Станції моніторингу навколишнього природного середовища повинні охоплювати нею територію України, її природні і господарські регіони рівномірно.

У різних регіонах України потрібне застоювання природоохоронних заходів, в тому чисті збільшення природно-заповідного фонду. Природоохоронні заходи об'єднуються в групи залежно від видів господарського впливу на природне середовище, об'єктів господарського впливу та запобіжних природоохоронних заходів. Промислово-технологічні заходи включають попередження забруднень зменшенням викидів у атмосферу, очищенням їх від газу та пилу; попередженням забруднення водойм очищенням вод, що стікають в річки, озера, моря, створенням замкнених циклів використання води та ін. Шкідливі забруднення, пов'язані з негативним промисловим впливом чи недосконалою технологією, можуть знешкоджуватися за допомогою хімічних заводів (дезактивація), захоронення відходів, постійного санітарного, радіоекологічного, хімічного контролю за навколишнім середовищем. У промислових, гірничовидобувних районах здійснюється рекультивація (відновлення) порушених земель.