Розділ «9. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД ЧАСТИН СВІТУ ТА МАТЕРИКІВ»

Для субарктичного поясу характерні морозна зима й помірно прохолодне літо. Опадів багато, сніговий покрив узимку незначний. Скрізь поширена багаторічна мерзлота, в літні місяці розмерзається тільки верхній шар ґрунту.

Східна, внутрішня й західна області помірного поясу значно різняться своїм кліматом. На сході клімат мусонний, який далі на захід змінюється континентальним, а потім морським.

У субтропічному поясі жарке літо, тепла зима. Одначе вторгнення холодних повітряних мас із півночі зумовлюють короткочасні морози і снігопади. Вологий клімат на сході поясу змінюється континентальним у середній частині й середземноморським на заході.

На сході тропічного поясу клімат тропічний вологий, у внутрішніх частинах Мексиканського нагір'я і на півострові Каліфорнія тропічний пустельний. (Порівняйте із західними узбережжями тропічних поясів Південної Америки та Африки.)

У субекваторіальному поясі лежить крайній південь Північної Америки. Тут протягом року багато опадів, тримаються високі температури.

Внутрішні води. На відміну від Південної Америки, де річки мають дощове живлення, для річок Північної Америки, крім дощового, велику роль відіграє снігове живлення.

Річки та озера басейну Атлантичного океану. Найбільша річка Північної Америки – Міссісіпі (мовою індіанців "велика річка") бере початок майже в центрі материка і тече рівниною на південь. У середній течії Міссісіпі приймає притоку Міссурі ("мулиста річка"), якає довшою, ніж Міссісіпі. Якщо рахувати довжину від витоку Міссурі до гирла Міссісіпі, то річку можна вважати третьою в світі за довжиною (6420 км) після Нілу та Амазонки. У верхній течії Міссісіпі замерзає взимку на короткий час. Рівень води в річці дуже змінюється протягом року.

Повінь буває навесні, коли тане сніг. Але іноді і влітку зливи спричиняють поводі: річка з притоками виходить із берегів, затопляючи поля і селища. Міссісіпі несе багато намулу й піску. Річка утворює велику дельту, яка швидко зростає, щороку просуваючись у Мексиканську затоку на 100 м.

Річки, що стікають східними схилами Аппалачів, короткі й повноводні. На своєму шляху до океану вони перетинають високий уступ, утворюючи багато водоспадів, енергія яких використовується на гідроелектростанціях. Впадаючи в Атлантичний океан, гирла річок розширюються; тут зручно будувати морські порти.

Річкою Св. Лаврентія в Атлантичний океан стікають води Великих озер: Верхнього, Мічиган, Гурон, Ері, Онтаріо. Озеро Верхнє за площею водного дзеркала посідає перше місце серед прісноводних озер світу. Ці озера, як і ті, що знаходяться на півночі материка, утворилися на місці великих западин, поглиблених льодовиками.

Великі озера лежать на різних рівнях і сполучені між собою короткими річками-протоками в єдину озерно-річкову систему.

Річка Ніагара сполучає озера Ері та Онтаріо. В її руслі є уступ заввишки 50 м, з якого вона падає, утворюючи Ніагарський водоспад. Мовою індіанців слово "Ніагара" означає "гуркотлива вода". Величне видовище водоспаду приваблює щороку мільйони туристів. На водоспаді збудовано гідроелектростанції. Великими озерами перевозять різні вантажі. Озеро Мічиган сполучене судноплавним каналом із річкою Міссісіпі. Для зручного й коротшого виходу в Атлантичний океан в обхід Ніагарського водоспаду споруджено канали і шлюзи. Взимку прибережні ділянки озер замерзають на 3—4 місяці.

Річки та озера басейну Північного Льодовитого океану. Річки, що стікають у Північний Льодовитий океан, мають переважно снігове живлення. Більшу частину року вони скуті кригою. Льодохід починається пізньою весною з верхів'їв річок. Це призводить до утворення в середній, а ще більше — в нижній течії крижаних заторів, внаслідок чого русло річки забивається аж до дна кригою і вода широко розливається довкруж. Повноводні річки і влітку — за рахунок боліт і численних озер, крізь які вони течуть.

Найбільша північна річка — Маккензі, а найбільше озеро — Велике Ведмеже.

Річки та озера басейну Тихого океану і басейнів внутрішнього стоку. Річки басейну Тихого океану порівняно короткі, порожисті, зі швидкою течією. На північному заході, де опадів багато, вони повноводні.

Великі річки Тихоокеанського басейну — Колумбія і Колорадо. Починаються вони в горах і течуть плоскогір'ями. Колорадо утворює величезний каньйон — глибоку ущелину з прямовисними стінами.

Значні запаси гідроресурсів річок, а надто Колумбії, інтенсивно використовуються.

Басейни внутрішнього стоку охоплюють у Північній Америці порівняно невелику територію. До них належать Великий Басейн і частина Мексиканського нагір'я. Озера цих районів безстічні, солоні. Навесні, коли тане сніг, вони наповнюються водою, а влітку зменшуються в розмірах; найбільше з них — Велике Солоне озеро у Великому Басейні.

Природні зони. На півночі материка природні зони розпросторюються смугами із заходу на схід, тоді як у середній та південній частинах вони витягнуті з півночі на південь. У Кордильєрах проявляється висотна поясність.

Видовим складом рослинність і тваринний світ півночі материка подібні до Північної Євразії, а півдня — до Південної Америки, що пояснюється їхньою територіальною близькістю та спільністю розвитку.