Характерна ознака методу "стандарт-кост" – встановлення стандартних норм витрат ресурсів ще до початку виробничого процесу і здійснення суворого контролю за їхнім дотриманням та облік відхилень на спеціальних рахунках.
Цей метод доцільний і ефективний за використання однакових ресурсів у стабільних технологічних процесах, що мають місце в масовому та великосерійному виробництві.
Метод "стандарт-кост" є прототипом вітчизняного нормативного методу. Відмінність між ними полягає в тому, що традиційний нормативний метод передбачає обчислення фактичної собівартості готової продукції і незавершеного виробництва як суми нормативних витрат і відхилень. А за методом "стандарт-кост" собівартість продукції на всіх стадіях її виробництва та зберігання планується й обліковується за нормами, а відхилення від них у кінці звітного періоду зараховуються до реалізованої продукції. Такий порядок істотно спрощує нормативний метод.
Важливе місце серед методів калькулювання собівартості продукції посідає "директ-кост". У його основу покладено поділ витрат на змінні і постійні (умовно-постійні) та включення до собівартості тільки змінних витрат, які безпосередньо залежать від обсягів виробництва і вимагають постійної уваги керівників та менеджерів. Це пояснюється тим, що зростання фактичної собівартості у зіставленні з плановою зумовлюється переважно перевитратами змінних витрат (сировини, матеріалів, оплати праці).
За використання методу "директ-кост" до планової собівартості продукції не входять постійні витрати, оскільки вони не змінюються протягом тривалого періоду незалежно від обсягу її виробництва і покриваються за рахунок прибутку.
Включення до собівартості продукції лише змінних витрат спрощує їх нормування та планування. Перевагою методу "директ-кост" є використання надзвичайно важливого фінансового показника – маржинального прибутку. Поряд з іншими перевагами цей метод калькулювання собівартості дозволяє на стадії планування обгрунтовано визначити беззбитковий обсяг виробництва продукції і своєчасно прийняти рішення щодо доцільності випуску конкретних видів виробів.
Водночас застосування на практиці методу "директ-кост" у чистому вигляді ускладнене, оскільки постійні витрати (Загальновиробничі, адміністративні, збутові) часто поєднуються зі змінними непрямими витратами в одному кошторисі.
У цьом}' контексті слушною є думка М.П. Грещака, який вважає, що з практичних міркувань більш прийнятним є включення до собівартості продукції всіх витрат виробничих підрозділів, тобто калькулювання й оцінка запасів за виробничими витратами (метод "абсорпшен-костинг"). Тоді невиробничі витрати у складі адміністративних витрат, витрат на збут та інших невиробничих операційних витрат відносяться на період [150, с.90]. Така система калькулювання й оцінки запасів діє і на підприємствах України згідно з чинними стандартами бухгалтерського обліку.
Метод на основі діяльності ґрунтується на групуванні накладних витрат за основними видами діяльності. Розподіляються накладні витрати між видами продукції, виходячи з того, які види діяльності потрібні для виготовлення цієї продукції. Докладніше цей метод калькулювання розглядається в роботі [38, с.205-211].
Вибір методу калькулювання собівартості продукції зумовлюється низкою факторів, а саме тип виробництва, призначення продукції, її складність, особливості технологічних процесів тощо. Підприємство за необхідності може застосовувати різні методи калькулювання, беручи до уваги передусім трудомісткість планових розрахунків та об'єктивність їх результатів.
Зміст етапів калькулювання собівартості продукції
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Планування і контроль на підприємстві» автора Погріщук Б.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Методи калькулювання собівартості продукції“ на сторінці 3. Приємного читання.
