Передумовою ефективної діяльності підприємства в сучасній ринковій економіці є виготовлення і пропонування споживачам конкурентоспроможних виробів, здатних якнайкраще задовільнити їхні потреби.
Вирішення цього складного завдання вимагає оновлення і диверсифікації номенклатури й асортименту продукції в мінімальні строки. Це можливо не лише за умови оснащення виробництва прогресивною технікою і новітніми технологіями, а й завдяки забезпеченню безперебійного перебігу основних виробничих процесів з випуску профільної продукції у передбачені планом строки.
З цією метою на підприємстві створюють виробничу інфраструктуру.
Термін "інфраструктура" латинського походження: infra – нижче та structura – будова, взаєморозмежування. У роботі [105, с.119] вказано, що інфраструктура – це комплекс галузей, що обслуговують промисловість і сільське господарство.
У контексті вищенаведеного визначення під виробничою інфраструктурою підприємства слід розуміти сукупність допоміжних та обслуговуючих підрозділів (господарств), які створюють належні умови для безперебійної діяльності основних виробничих підрозділів, нормального функціонування господарсько-побутової і невиробничої сфери й розвитку підприємства.
До складу виробничої інфраструктури сучасних українських підприємств зазвичай входять допоміжні підрозділи (господарства), такі як ремонтно- механічні, інструментальні, енергетичні цехи чи дільниці та обслуговуючі господарства (транспортне, складське тощо), а також служби й дільниці в основних виробничих цехах (рис. 9.1).
Склад та розміри цих підрозділів залежать від низки факторів, основними серед яких є такі: вид і призначення профільної продукції, конструктивні особливості та технологічні процеси її виготовлення, обсяги виробництва і постійність номенклатури продукції, тип виробництва, виробнича структура і спеціалізація основних цехів.
Підрозділи виробничої інфраструктури не беруть безпосередньої участі у виготовленні профільної продукції, але своєю діяльністю створюють умови для нормальної роботи підприємства і його основних виробничих підрозділів. У допоміжних підрозділах виготовляється продукція (виконуються роботи), яка споживається на підприємстві. Обслуговуючі господарства надають виробничі послуги основним і допоміжним підрозділам підприємства та його соціальній інфраструктурі.
На кожному сучасному промисловому підприємстві використовується велика номенклатура технологічного оснащення (інструменту, штампів, моделей, верстатних і слюсарних пристосувань, пресформ тощо). Асортимент технологічного оснащення і ступінь його складності постійно зростає. Витрати, зумовлені зносом, ремонтом і відновленням технологічного оснащення, складають значні суми в собівартості продукції промислових підприємств. Так, у загальних витратах на освоєння нових виробів машинобудування витрати на проектування і виготовлення технологічного оснащення складають понад 50%.
Рис. 9.1. Схема складу виробничої інфраструктури великого підприємства
Для своєчасного і якісного забезпечення підприємства інструментом створюється інструментальне господарство (ІГ)[1]. Під ІГ підприємства слід розуміти сукупність загальногосподарських і цехових підрозділів, що виконують функції конструювання, виготовлення, купівлі, ремонту та відновлення інструменту, його облік, зберігання та видавання в цехи і на робочі місця.
Структура та матеріальна база ІГ зумовлені масштабами, характером і типом основного виробництва, а також ступенем застосування універсального інструменту, який виготовляється відповідно до вимог ДеСТів.
На великих машинобудівних підприємствах може функціонувати кілька інструментальних цехів (ІЦ). Відділення з відновлення інструменту на середніх і малих підприємствах зазвичай входить до складу Щ. Відділення з ремонту і заточування інструменту створюються лише у великих цехах. В інших випадках вони організовуються в ІЦ для обслуговування всіх цехів підприємства.
Для відтворення зносу та підтримання устаткування в нормальному дієспроможному стані необхідно своєчасно замінювати конструктивні елементи, які в процесі експлуатації зазнають різних навантажень і нерівномірно зношуються, чи відтворювати їх початкові властивості й розміри, проводити регулювання всіх координат агрегату, тобто проводити ремонт. Несвоєчасність проведення ремонту призводить до продовження простою устаткування в ремонті, погіршення якості оброблення деталей зростання браку та збільшення витрат на ремонт, неповне відтворення устаткування.
Стан технологічного устаткування, організація його ремонту й експлуатації суттєво впливають на продуктивність праці робітників, собівартість і конкурентоспроможність продукції. Несправність устаткування – одна з найважливіших причин порушення ритмічності виробництва.
Для постійного підтримання устаткування в робочому стані на підприємстві організовується ремонтне господарство (РГ).
РГ (ремонтне господарство) – це сукупність загальногосподарських і цехових підрозділів та служб підприємства, які здійснюють технічне обслуговування і ремонт устаткування.
До складу РГ на промисловому підприємстві входить система ремонтних засобів, що знаходиться в розпорядженні основних робітників і чергового ремонтного персоналу, ремонтні дільниці в основних виробничих цехах, на яких встановлена невелика кількість універсальних, а інколи і спеціальних верстатів, ремонтні цехи чи майстерні (ремонтно-механічний, ремонтно- будівельний, електроремонтний), складські приміщення (рис. 9.1).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Планування і контроль на підприємстві» автора Погріщук Б.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сутність, склад, призначення, завдання виробничої інфраструктури“ на сторінці 1. Приємного читання.
