Відповідно до статті 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата – це винагорода, обчислена у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу. [128]
Згідно з чинним законодавством України основою організації оплати праці є її тарифна система, яка складається з тарифних сіток, тарифних ставок, схем посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик.
Тарифна система оплати праці – це сукупність правил, за допомогою яких забезпечується порівняльна оцінка праці залежно від кваліфікації, умов її виконання, відповідальності, значення галузі та інших факторів, що характеризують якісний бік праці.
За ринкових відносин змінюється порядок формування і використання витрат на оплату праці на підприємстві. Ці витрати тепер слід розглядати в контексті комерційної діяльності підприємства. Кожне підприємство самостійно розробляє і реалізує політику в царині оплати праці. Воно зацікавлене в інтенсивному пошуку таких форм організації оплати праці, які найкраще враховували б специфічні особливості виробничого процесу, техніки і технології, а також своєрідність ринкового середовища, в якому функціонує підприємство.
Загальновідомо, що для характеристики рівня оплати праці застосовують показники номінальної і реальної заробітної плати. З погляду економічної теорії за ринкових умов номінальна заробітна плата – це номінальна грошова сума, яку отримає найманий працівник за відчуження власності на свою робочу силу на певний період. Реальна заробітна плата визначається кількістю товарів і послуг за певного рівня цін, які може придбати працівник за отриману ним номінальну зарплату після сплати податків. Кількість придбаних працівником товарів залежить, у першу чергу, від рівня цін на них, які складаються на ринку під впливом низки факторів. Основними серед них с попит і пропозиція товарів. У свою чергу, одним з головних факторів формування обсягу попиту с доходи населення. Для працюючих людей основним (у багатьох випадках єдиним) джерелом доходів є номінальна заробітна плата. Політика держави спрямована на неухильне її зростання і забезпечується через відповідний механізм регулювання. Але зростання номінальної заробітної плати не повинне зумовлювати скорочення реального її розміру, який є вирішальним для працівника. Щоб цього не сталося, необхідно швидше зростання продуктивності праці у визначених межах, ніж її оплата.
Узагальнюючи, можна констатувати, що політика підприємства щодо планування оплати праці повинна грунтуватися на неухильному дотриманні принципів її організації і реалізуватися в невід'ємному зв'язку з державною політикою оплати праці в межах чинного законодавства, передусім. Закону України "Про оплату праці". З іншого боку, ця політика мас реалізуватися через досконалі механізми оцінки кількості та якості праці конкретного працівника, його трудового вкладу в кінцеві результати діяльності підприємства. При цьому кошти на оплату праці потрібно використовувати таким чином, щоб темпи зростання продуктивності праці випереджали темпи підвищення її оплати. Оптимальна межа цього випередження має визначатися кожним підприємством з урахуванням стратегії і тактики його функціонування, розвитку та поєднання інтересів конкретного працівника, трудового колективу та держави. Наприклад, за один відсоток приросту продуктивності праці доцільно збільшувані витрати на оплату праці в межах 0,6-0,8%. Тільки за такої умови створюються реальні можливості для нарощування темпів виробництва продукції, зниження її собівартості та підвищення ефективності господарювання.
Загальну схему планування оплати праці подано на рис. 8.4.
Планування заробітної плати охоплює планування фонду оплати праці і середньої заробітної плати.
Фонд оплати праці – це важлива характеристика діяльності підприємства, у якій відображені якісні та кількісні показники праці.
Фонд заробітної плати планують за складом, за категоріями персоналу та за формами і системами оплати праці.
Плановим фондом оплати праці називають величину заробітної плати, що буде спрямована на оплату праці працівників підприємства за виготовлену продукцію і виконану роботу протягом планового періоду, виплат за відпрацьований і невідпрацьований час відповідно до актів чинного законодавства та колективних договорів і діючих на підприємстві положень про стимулювання праці.
До планового фонду оплати праці входять нарахування найманим працівникам у грошовій і натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, що підлягає оплаті або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат.
Плановий фонд оплати праці складається з фонду основної заробітної плати, фонду додаткової заробітної плати, інших заохочувальних І компенсаційних виплат.
Рис. 8.4. Планування оплати праці
Плай з оплати праці містить фонд оплати, що буде нарахований усім працівникам, а також виділення фонду штатних працівників облікового складу підприємства.
Плановий фонд основної заробітної плати містить винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці за тарифними ставками (окладами), відрядними розцінками робітників і посадовими окладами керівників, фахівців, службовців. Цей фонд оплати праці утримує також у повному обсязі винагороди за внутрішнє сумісництво та інші виплати, передбачені чинними законодавчими і нормативними актами, контрактами або договорами цивільно-правового характеру.
Плановий фонд додаткової заробітної плати містить винагороди за роботу, виконану понад встановлені норми, за трудові успіхи і винахідництво, особливі умови праці тощо. Цей фонд складається з премій, надбавок, гарантійних і компенсаційних виплат, передбачених чинним законодавством, премій, зумовлених виконанням виробничих завдань і функцій.
До складу фонду додаткової заробітної плати належать:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Планування і контроль на підприємстві» автора Погріщук Б.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Планування оплати праці персоналу“ на сторінці 1. Приємного читання.
