Продуктивність праці є найважливішим економічним показником ефективності діяльності персоналу – головного виробничого ресурсу підприємства. Від її рівня і динаміки залежать усі основні показники роботи підприємства: обсяг виробництва продукції, кількість персоналу, фонд заробітної плати, витрати виробництва і собівартість продукції, прибуток і рентабельність тощо.
Зростання продуктивності праці є важливою умовою функціонування та розвитку підприємства. За відомим визначенням К. Маркса, підвищення продуктивності праці полягає в тому, що частина витрат живої праці в продуктах зменшується, а частина витрат минулої праці, втіленої в засобах виробництва, збільшується, але так, що загальна сума праці в кожній одиниці продукції зменшується.
Зростання продуктивності праці означає збільшення маси продукції, виробленої за одиницю часу, за незмінної її конкурентоспроможності, або підвищення її конкурентоспроможності за незмінної її маси, чи скорочення витрат робочого часу на одиницю продукції.
Згідно із розрахунками рівень продуктивності праці на промислових підприємствах України в кілька разів менший від її рівня в США. За цих умов проблема підвищення продуктивності праці набуває надзвичайної актуальності. Проте, за часів становлення ринкових відносин у вітчизняній теорії та практичній діяльності підприємства питанням продуктивності праці не приділялось належної уваги. Однак, в останні роки різні аспекти цієї проблеми є об'єктом дослідження науковців. До них належать В.І. Дзюба, Ю.В. Лелюк, Т.С. Морщенюк, М.В. Семикіна, Л.В. Щетиніна, К.В. Юрасова та інші.
Необхідною передумовою об'єктивного вимірювання та оцінки продуктивності праці є правильний вибір показників. У процесі складання плану обчислюють абсолютні показники (рівень) продуктивності праці і відносні показники (темпи її зміни).
Рівень продуктивності праці – це кількість продукції, яка виробляється працівником, колективом виробничого підрозділу чи підприємства за одиницю робочого часу, або кількість робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції.
На підприємстві можуть використовуватися два планові показники (методи визначення) продуктивності праці:
• виробіток (прямий метод);
• трудомісткість (обернений метод).
Найпоширенішим універсальним показником є виробіток, який характеризується співвідношенням обсягу виробленої (реалізованої) продукції та кількості праці, витраченої на виробництво цього обсягу.
Узагальнювальний показник продуктивності праці по підприємству – це середній виробіток одного середньооблікового працівника основної діяльності за одиницю робочого часу (годину, день, місяць, квартал, рік).
Трудомісткість є оберненим показником рівня продуктивності праці, який характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг).
Показники трудомісткості є більш конкретними у зіставленні з виробітком. Ними можуть користуватися на робочих місцях, дільницях, цехах та інших виробничих підрозділах, що виробляють різнорідну продукцію, а також за наявності значних обсягів незавершеного виробництва. Показники трудомісткості можна використовувати для розрахунків потрібної кількості працівників (робітників), визначення конкретних резервів зростання продуктивності праці.
Вимірюється трудомісткість в людино-годинах (нормо-годинах).
За видами витрат праці, які включають до планової трудомісткості, виокремлюють відрядну, погодинну, технологічну, допоміжну (трудомісткість обслуговування), виробничу, трудомісткість управління, повну.
За призначенням і характером розрізняють нормативну, планову і фактичну трудомісткості. Нормативна трудомісткість визначає витрати живої праці на виготовлення одиниці продукції або виконання одиниці роботи на підставі діючих на підприємстві норм. Планова трудомісткість – це передбачені планом витрати праці персоналу підприємства на виробництво одиниці продукції або виконання певного обсягу роботи. Фактична трудомісткість характеризує фактичні витрати праці на виготовлення одиниці продукції (виконання одиниці роботи).
Для обчислення планових показників продуктивності праці на підприємстві можуть використовуватися натуральні, вартісні і трудові вимірники. Найбільш точно продуктивність праці за виробітком обчислюється на підставі обсягу продукції в натуральних вимірниках. Проте, їхнє застосування для визначення планових показників продуктивності праці вкрай обмежене через великий асортимент різноманітної і незіставної продукції, яка за умов конкурентного ринку характеризується високою динамічністю. Найпоширенішими вимірниками визначення виробітку є вартісні.
Ціль планування продуктивності праці полягає в забезпеченні зростання її рівня внаслідок пошуку та використання резервів. Планування продуктивності праці охоплює сукупність послідовних етапів (рис. 8.1).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Планування і контроль на підприємстві» автора Погріщук Б.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Планування продуктивності праці“ на сторінці 1. Приємного читання.
