Відзначені та інша особливості ринкової економіки, зумовили необхідність застосування підприємствами індикативних планів.
Індикативний план означає розроблення та обгрунтування рекомендацій щодо масштабів, напрямків, пропорцій і структур діяльності та розвитку, яких підприємство намагається досягти в майбутньому, і визначення засобів та методів їхньої реалізації.
У межах країни індикативне планування розглядається як форма державного регулювання економіки, яке здійснюється за допомогою сукупності принципів, методів, державних регуляторів і нормативів та є першочерговою і визначальною функцією держави. Ця функція характеризує ступінь втручання держави у діяльність підприємства з ціллю досягнення високих темпів його науково-технічного, соціально-економічного та культурного розвитку.
Вплив державних організаційних структур у функціонування підприємства повинен бути мінімальним. Залежно від ситуації, в якій знаходиться країна, регулювання економіки державою здійснюється адміністративними та економічними методами і органічним їхнім поєднанням. Держава створює і використовує систему економічних стимулів та прямих і опосередкованих важелів у сфері інвестиційної, податкової, грошово-кредитної та інших форм політики, які спрямовані на забезпечення реалізації індикативних планів підприємств.
Отже, індикативні плани ґрунтуються на широкому використанні економічних і правових засобів, передбачених чинним законодавством і комплексом нормативних документів підприємства. До них належать матеріальне стимулювання праці, система податків та відрахувань, ціни і тарифи, комерційний розрахунок, розподіл прибутку за допомогою розповсюдження акцій і виплати на них дивідендів тощо.
Індикативне планування передбачає самостійність підприємства у виборі напрямків та змісту своєї діяльності, наймі працівників, визначенні обсягів і номенклатури продукції, способів її виробництва, укладанні договорів на купівлю матеріально-технічних ресурсів та збут виробів, заборону будь-кому втручатися у діяльність, якщо вона не суперечить чинному законодавству, тощо.
Відтак, сучасне планування – це процес складання індикативних планів (прогнозів) підприємств на базі планів соціально-економічного розвитку країни, окремих регіонів, галузей із визначенням обсягів виробництва продукції та надання послуг, джерел фінансування, ринків збуту тощо.
Зараз у практичній діяльності вітчизняних підприємств застосовується індикативне та директивне планування.
Директивні плани підлягають обов'язковому виконанню. Планові показники завдання доводяться до виконавців у вигляді наказів, розпоряджень, інструкцій та інших директивних документів. Ці плани розроблялися і виконувалися за умов планово-централізованого управління економікою. Зараз директивні плани більше притаманні державним підприємствам. Проте, при їхньому складанні беруться до уваги особливості і реалії ринкової економіки. Підприємства інших форм власності застосовують директивні плани на середньому і переважно низовому рівнях управління. Цей вид планування розповсюджений на рівні виробничих підрозділів підприємства. Його управлінські відділи (бюро) доводять до цехів, дільниць та інших виробничих підрозділів директивні планові завдання і організовують та жорстко контролюють їхнє обов'язкове виконання.
Комплекс робіт з розроблення планів є складним творчим процесом, що вимагає від працівників грунтовних професійних знань і практичного досвіду. Кожен план або його розділ складається людиною, спільна діяльність якої зумовлена певними філософськими засадами, і не може відбуватися відокремлено від системи її загальних знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють її ставлення до світу, тобто світогляд, власну філософську позицію. Отже, планова робота вимагає від працівників, причетних до неї, творчих філософських підходів до формування планів, організації та контролю за їхнім виконанням. У цьому контексті науковці виділяють у плануванні три основні філософські концепції: формальну, інкрементальиу і системну. Кожна концепція по-різному визначає цінність процесу планування, спирається на різні припущення, характеризується відмітним методичним апаратом та інструментарієм.
Формальна – спирається на кількісні моделі, які вважаються точним відображенням проблем. Для неї характерна логічна структурованість і емпірична обгрунтованість, але перелік альтернатив невиправдано обмежений рамками об'єктивних кількісних порівнянь.
Ця концепція припускає механістичний погляд у майбутнє, де результати або відомі, або ж обчислені у межах статистичних меж похибок, а планування відособлюється від цілеспрямованого характеру соціальних систем і відносно нехтує людським його аспектом.
Інкрементальна – визнає різноманітність проблем і способів їхніх рішень, виключає можливість застосування формалізованих моделей, грунтується на довірі до людських знань, інтуїції, набутого досвіду, передбачає використання контекстуальної та ігрової раціональності, а також раціональності розсудливості. Складений план часто є прийнятним, але не оптимальним.
Системна – прагне сприяти взаємодії із зовнішнім середовищем, віддаючи перевагу невизначеності, яка асоціюється з інтенсивним розвитком процесу. Вдосконалення визначення і структурування проблеми тут підпорядковане цілі: навчитися правильно ставити запитання, щоб вирішувати саме ті проблеми, які необхідно вирішити. Проблеми не "вирішуються", а швидше "розв'язуються" і постійно перевизначаються через процес навчання. Планування розглядається як процес, що безперервно розвивається. Акцент робиться на створення альтернативних сценаріїв майбутнього, спираючись на сьогоднішні дії. Задовільняє вимоги мета раціональності. План розглядається як обмежене ціле. [113, с. 19-20; 143, с. 11]
Метод, предмет, ціль та завдання планування на підприємстві
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Планування і контроль на підприємстві» автора Погріщук Б.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Індикативний характер планів та філософських концепцій планування“ на сторінці 1. Приємного читання.
