• б) цільової функції, яку називають критерієм оптимальності. Вона виражає лінійну форму чи функцію всіх змінних, яку належить привести до мінімуму чи максимуму з урахуванням якісної характеристики задачі.
У загальному вигляді модель можна записати так: є η змінних , що входять до системи із m рівнянь (нерівностей), за умови, що число η більше від числа т. Якщо означити порядкові номери змінних через
, порядкові номери рівнянь (нерівностей) через
, а коефіцієнт змінної при
- через Р, то отримаємо
, де перший індекс означає номер рівняння, а другий – номер змінної, при якій стоїть цей коефіцієнт. Вільні члени рівнянь
отримують означення
. Тоді система обмежень математично записується так:
(4.13)
а цільова функція, якщо відповідно до критерію оптимальності ввести оцінку змінних і означити її, записується так:
(4.14)
Іншими словами, симплекс-метод лінійного програмування грунтується на виборі критерію оптимізації та його математичної форми – цільової функції (максимальний прибуток, максимальний обсяг виробництва, рівномірне
завантаження обладнання тощо), а обмеженнями можуть бути місткість ринку, витрата матеріальних ресурсів, трудомісткість програми, повне завантаження кожної групи устаткування.
Для оптимізації виробничої програми з метою отримання максимально можливого прибутку було б доречно скористатися відповідними моделями. Зокрема, відома модель Л. Канторовича:
(4.15.а)
або
(4.15.б)
де а – асортимент продукції;
– ціна виробу і-го виду;
– собівартість виробу і-го виду;
– прибуток від виробництва і продажу виробу і-го виду;
– кількість виробів і-го виду.
З огляду математичної постановки завдання ця модель не викликає сумнів. Але для практичного її застосування необхідно розв'язати низку непростих проблем, а саме: ввести в модель обмеження щодо місткості ринку і частини підприємства в ній, ресурсів, виробничих потужностей підприємства тощо. Однак, якщо асортимент продукції підприємства містить десятки і навіть сотні наймеиувань, то практично відсутня об'єктивна інформація, яка необхідна для проведення оптимізаційних асортиментних розрахунків. Крім того, подібні розрахунки досить трудомісткі, навіть за умов автоматизації. Не менш важливою перешкодою на шляху використання математичних моделей для оптимізації структури асортименту продукції є некоректність їх з точки зору залежності між обсягами продукції, змінними і постійними витратами та прибутком. Ми розділяємо точку зору О.О. Орлова, який відзначає, що на вдавану простоту і логічність моделі є сумніви коректності розрахунків по ній з позицій взаємозв'язків показників у системі "обсяг-прибуток-витрати" [103, с.38]. Розрахунок за цією моделлю не викликав би жодних сумнівів, якби прибуток зі зростанням обсягів виробництва збільшувався точно в такій самій пропорції. Однак, відомо, що прибуток зі зростанням обсягів виробництва збільшується у більш високій пропорції.
Розрахунок оптимального асортименту за цією моделлю призведе, по- перше, до досить істотного зниження маси прибутку і, по-друге, до вибору неоптимального варіанта.
Теоретично для вирішення проблеми вибору оптимальної структури асортименту продукції придатна модель максимізації маржинального прибутку:
(4.16)
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Планування і контроль на підприємстві» автора Погріщук Б.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Оптимізація виробничої програми“ на сторінці 2. Приємного читання.
