Основи державного управління в економічній сфері

Державне управління в економічній сфері

У ринковій економіці роль держави концентрується на реалізації таких важливих функцій як:

• створення правової основи для ухвалення економічних рішень, розробка і ухвалення законів, регулювання підприємницької діяльності;

• використання бюджетно-податкової і кредитно-грошової політики для стабілізації економіки і подолання спаду виробництва, зниження безробіття, підтримки стабільного рівня цін і національної валюти;

• організація виробництва товарів і послуг, якими не займається приватний сектор, проведення соціально-орієнтованого розподілу ресурсів. Створення умов для розвитку зв'язку, транспорту, сільського господарства, визначення витрат на оборону, науку; формування програми розвитку освіти, охорони здоров'я тощо;

• забезпечення соціального захисту, гарантуючи мінімум заробітної плати, пенсії, а також допомогу інвалідам, безробітним та іншим малозабезпеченим верствам.

Державне регулювання є похідним від тих форм власності, які визначають економічне становище суспільства. Роль держави полягає в управлінні певними видами господарювання. Саме багатоукладна економіка є ринковою, і тоді вона підлягає державному регулюванню.

Ефективність управлінського чинника при виробництві ВВП країни значною мірою визначається розподілом функцій між центральними і місцевими органами влади. Тому аналіз ходу реформ у вітчизняній економічній і політичній сферах припускає вивчення та оцінку світової практики різних моделей ділення повноважень в системі державної влади.

При вивченні світового досвіду регіонального устрою і управління велике значення надається методам досліджень, які пропонують узагальнення процесів, характерних для регіонального управління. Систематизація світової практики з цього питання проведена за допомогою узагальнення процесів, які характеризують це явище на рівні конституційного та організаційного закріплення повноважень.

Конституційний підхід до закріплення повноважень припускає аналіз ділення функцій між центральною і місцевою виконавчою владою залежно від форм державного устрою та управління і має особливу форму державного управління. Це означає, що відповідно до регламентації в конституціях різних країн повноважень центральної і місцевої влади доречно виділити державу з федеральним пристроєм та унітарною формою управління.

Організаційна форма припускає підхід до ділення функцій щодо ефективності відповідної юрисдикції в наданні послуг населенню.

Унітарна форма управління є домінантною і використовується, в основному країнами Європи, включаючи Францію, Норвегію, Швецію, Данію, Італію, Іспанію. Федеральна система забезпечує розподіл повноважень між національним урядом та урядами різних рівнів, скажімо, штатами в США, де конституція встановлює повноваження національного уряду. При цьому місцеві органи в США мають такі ж відношення з урядами штатів, як і місцеві органи з національним урядом в країнах з унітарною формою управління [14, с. 133].

У Німеччині існує федеральна система. Проте в цій країні концепція федералізму чітко відбита в конституції. Федералізм як організаційна структура ФРН, як Федерація земель, є ключовим елементом основного закону. Це вважається настільки важливим, що Конституція визначає неприпустимими будь-які зміни в організації Федерації і її земель [14, с, 39].

Федералізм доповнює принцип поділу повноважень і допускає незалежне виконання громадських завдань в тих регіональних адміністративних зонах, населення яких пов'язане етнічними, історичними або культурними традиціями.

Підхід до організаційної форми ділення функцій торкається питань централізації та децентралізації, і на підставі цього – співвідношення організації надання послуг.

До методів децентралізації, яка визначає організаційну сторону в розподілі повноважень з надання послуг, відносяться наступні:

• 1. Деконцентрація: повноваження щодо регулювання і контролю, передані центральною виконавчою владою місцевим представництвам.

• 2. Делегування: повноваження, передані напівдержавним чи квазідержавним органам, таким, як корпорації або підприємства для виконання функцій центральної влади.

• 3. Деволюція: повноваження передаються державним місцевим політичним органам для надання послуг на обов'язковій або добровільній основі.

• 4. Приватизація: повноваження і зобов'язання, передані приватним інститутам і підприємствам для виконання громадських функцій.

Економічні функції місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування значно варіюються залежно від особливостей розвитку ринкових відносин певних країн. Конкретний перелік функцій і їх співвідношення між органами територіального представництва та місцевого самоврядування залежать також від загальних тенденцій розвитку самоврядування в світі.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Державне управління в економічній сфері» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основи державного управління в економічній сфері“ на сторінці 4. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ "ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ"

  • Генезис наукового уявлення про зміст і сутність економічної політики держави

  • Основи державного управління в економічній сфері
  • Цілі, мета і завдання державного управління в економічній сфері

  • Системи державного регулювання економічної політики

  • Світовий досвід формування моделей економічної політики

  • Висновки до глави 1

  • ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ

  • Економічний потенціал країни: поняття та особливості

  • Види економічного потенціалу країни

  • Правове регулювання економічної політики держави в сфері зовнішньоекономічної діяльності

  • Висновки до глави 2

  • ВПЛИВ ВНУТРІШНЬОГО ПОТЕНЦІАЛУ КРАЇНИ НА ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

  • Пріоритетні напрями державної політики у сфері управління земельними ресурсами

  • Державне управління водними ресурсами

  • Державне управління лісовими ресурсами

  • Державне управління мінерально-сировинним комплексом

  • Державна політика розвитку людського потенціалу

  • Висновки до глави 3

  • ВПЛИВ ЗОВНІШНЬОГО ЕКОНОМІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА НА ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

  • Державне управління ринком сировинних товарів

  • Державне управління ринком сільськогосподарських товарів

  • Державне управління ринком інтелектуальної продукції

  • Ринок капіталів і можливості доступу до інвестиційних ресурсів

  • Висновки до глави 4

  • ПРІОРИТЕТНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ

  • Інтеграційні можливості України

  • Критерії оцінки добробуту населення, його показники

  • Формування державної політики, спрямованої на забезпечення достойного рівня добробуту населення країни

  • Висновки до глави 5