Сьогодні триває розвиток взаємовідносин між Україною й ЄС, а також СОТ. Зокрема, у 2010 році урядами України й ЄС підписано Порядок денний асоціації Україна – ЄС для підготовки та сприяння імплементації Угоди про асоціацію. Триває робота по підготовці Угоди про асоціацію між Україною й Європейським Союзом. Майбутня Угода про зону вільної торгівлі між Україною й ЄС (ЗВТ), яка має стати складовою частиною Угоди про асоціацію, а саме її розділ "Державна допомога" не включає питань державної підтримки сільського господарства (у тому числі цінової підтримки), вони регулюються положеннями Угоди про сільське господарство СОТ. Закон України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" [4] не містить положень щодо цінової політики і державного регулювання цін на продукцію аграрного сектора економіки. Взагалі сільське господарство не було включено у пріоритетні сфери, у яких здійснюється адаптація законодавства України до Acquis communautaire[1].
Членство України в ЄС означає можливість для аграрного сектора стати повноправним учасником Спільного аграрного ринку, який підкріплюється організаціями спільного ринку сільськогосподарських товарів[2], і попасти під регулювання Спільної аграрної політики (САП). На спільному аграрному ринку ЄС адміністративні ціни відіграють 3 ролі: вони визначають обсяги виробництва, дають початок застосуванню інтервенційних механізмів і гарантують спільний зовнішній захист для всіх країн ЄС. Система підтримки цін побудована таким чином, що внутрішні ціни на сільськогосподарські товари є вищими за світові, й різниця між ними компенсується рівнем імпортного мита й експортними субсидіями. Після приєднання до ЄС український внутрішній ринок отримає зовнішній захист на рівні інших країн ЄС.
Можливості формування цінової політики на продукцію аграрного сектора після вступу до СОТ обмежуються зобов'язаннями, взятими Україною при вступі до організації та положеннями багатосторонніх угод країн-членів СОТ. Для завершення процесу приєднання до Світової організації торгівлі були зроблені відповідні зміни у національному законодавстві щодо цінового регулювання. Так, Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" №401–V від 30.11.2006 р. [5] були скасовані положення про застосування мінімальних закупівельних цін до імпорту. Під час заключних переговорів Україна підтвердила, що вона не буде застосовувати мінімальні ціни до імпортних сільськогосподарських товарів або до будь-яких інших імпортних товарів у майбутньому.
Згідно з статтею 7 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року, митна вартість не повинна визначатися на підставі продажної ціни у країні імпорту тих товарів, які вироблені у країні імпорту, (в тому числі сільськогосподарських товарів) і мінімальної митної вартості [6]. На даний момент Україна не має зобов'язань перед ЄС відносно змін у ціновій політиці на сільськогосподарську продукцію. У питанні щодо цінової політики на продукцію АПК Україна керується своїми зобов'язаннями перед СОТ, національним законодавством і внутрішньою економічною необхідністю.
Концептуальні підходи до цінової підтримки сільськогосподарських товаровиробників за умов дотримання взятих зобов'язань перед СОТ і євроінтеграційних очікувань полягають у наступному: – після вступу України до СОТ цінова підтримка виробництва сільськогосподарської продукції є можливою, але без перевищення Загального Сукупного виміру підтримки (СВП); – для здійснення державних закупівель Аграрним Фондом мінімальні закупівельні ціни на об'єкти цінового регулювання повинні встановлюватися не вище рівня ринкових, що гарантуватиме дотримання зобов'язань перед СОТ і не перевищення Загального СВП базового періоду; – рівень цінової підтримки виробників тих видів продукції, щодо яких Україна є або передбачає бути нетто- експортером (зернові, олійні культури, олія, овочі, більшість молочних продуктів тощо) має бути мінімальним.
Україна - ЄЕП. Ринок країн СНД також є важливим для України. Адже доступ до нього дає можливість не лише збільшити експорт у цей регіон, а також за допомогою конкурентних переваг покращити позиції України і на світовому ринку, що сприятиме економічному розвитку, підвищенню рівня конкурентоспроможності вітчизняної економіки.
В умовах інтернаціоналізації посилюється залежність розвитку кожної національної економіки від впливу зовнішніх чинників. Це підтверджується активізацією міжнародної міграції робочої сили, зростанням обсягів світового товарообороту й інвестування капіталів тощо. Очевидно, це обумовлюється тим, що зовнішньоекономічні чинники дають можливість пом'якшити (або навіть нейтралізувати) частину суперечностей у національних економіках, призводячи до раціональнішого поєднання внутрішніх і зовнішніх можливостей для ефективного господарювання й економічного розвитку країни.
Україна продовжує бути залежною від політичних коливань у взаємовідносинах із державами СНД, які залишаються важливими чинниками для економічного прогресу. Найважливішими економічними факторамии, які роблять співпрацю актуальною та взаємовигідною є: історичний досвід співпраці за умов існування єдиного господарського комплексу; сумісність та територіальна суміжність ринків збуту; наявність продукції, яка вважається менш конкурентоспроможною в інших країнах і яка має ринки збуту в даному регіоні; вплив колишніх домовленостей і кооперації господарств країн СНД.
Друга особливість відносин із країнами СНД, яка значно впливає на їх динаміку, пов'язана з різною швидкістю проведення реформ у цих державах. Деякі з них зберегли переважно директивну модель економіки (Туркменістан, Узбекистан, Білорусь) в інших реформи були проведені непослідовно і безсистемно, у тому числі й в Україні. В результаті, в 1990-ті роки економіки багатьох країн перебували в глибокій кризі, що неминуче призвело до скорочення обігу товарів і послуг. І лише з початком нинішнього століття обсяги взаємної торгівлі в рамках СНД стабілізувалися та набули тенденції до зростання.
У зовнішньоекономічних процесах країн цього регіону вагомим фактором є існування диспропорцій через домінування тут Росії, як економічного партнера. Так, питома вага РФ в українській торгівлі товарами з державами СНД у 2008 році дорівнювала 75,5 %, тоді як Туркменістану - 9,3 %, Казахстану - 4,3 %, Білорусі - 4,7 %. На інших членів Співдружності припадало всього 6,2 % [7].
• 19 вересня 2003 року в Ялті, під час Саміту глав держав-учасниць СНД, Президентами України, Російської Федерації, Казахстану та Білорусі було підписано Угоду про формування Єдиного економічного простору (ЄЕП). З боку України, попри те, що вона брала участь у підготовці всіх документів і парафувала їх, угоду про формування ЄЕП було підписано із застереженням про те, що Україна братиме участь у його формуванні та функціонуванні в тих межах, що відповідають Конституції України.
• 20 квітня 2004 року Верховна Рада України ратифікувала Угоду про формування Єдиного економічного простору, підтримавши це застереження (Закон України "Про ратифікацію Угоди про формування Єдиного економічного простору" № 1683-IV від 20.04.2004 року).
У ст. 1 Угоди зазначається, що під Єдиним економічним простором сторони розуміють "економічний простір, який об'єднує митні території Сторін, на якому функціонують механізми регулювання економік, які Грунтуються на єдиних принципах, що забезпечують вільний рух товарів, послуг, капіталів і робочої сили та здійснюється єдина зовнішньоторговельна та узгоджена податкова, грошово-кредитна та валютно-фінансова політика".
ЄЕП характеризується єдиними принципами, згідно з якими здійснюється спільна зовнішня податкова, валютно-фінансова і грошово- кредитна політики, узгоджені всіма сторонами. Цей спільний механізм регулювання економік держав грунтується на вільному русі товарів, послуг, капіталів і робочої сили.
Ст. 2 Угоди окреслює коло завдань, які мають вирішити на цьому шляху сторони, а саме: формування зони вільної торгівлі без вилучень та обмежень; уніфікація принципів розробки й застосування технічних стандартів і регламентів, санітарних і фітосанітарних норм; створення умов для вільного руху товарів, послуг, капіталу та робочої сили; гармонізація макроекономічної політики, включаючи торговельну і конкурентну політику, законодавства; формування єдиних принципів регулювання діяльності природних монополій, єдиної конкурентної політики та забезпечення недискримінаційного доступу й однакового рівня тарифів на послуги суб'єктів природних монополій.
Угода про формування ЄЕП і Концепція до неї, яка відповідно до ст. З Угоди є невід'ємною її частиною - документи, що визначають загальні засади співробітництва й окреслюють наміри держав-учасниць проекту щодо реформування економічних взаємовідносин. У розвиток підписаної Угоди та відповідно до Комплексу основних заходів із формування ЄЕП, було розпочато підготовку нормативно-правової бази, яка регламентуватиме взаємовідносини держав-учасниць в окремих галузях і сферах співробітництва.
Слід зазначити, що в Угоді та Концепції про створення ЄЕП використовується термінологія з сфери економічної інтеграції, яка не зовсім відповідає усталеній термінології чи визначеній у СОТ.
Найнижчим рівнем економічної інтеграції є зона вільної торгівлі. ЗВТ – це правила торгівлі, встановлені для двох або більше держав, які передбачають відміну митних зборів і тарифів на імпортну продукцію даних країн. На цю складову необхідно особливо звернути увагу: у ЗВТ кожна країна має власний зовнішній тариф і митну політику щодо третіх країн; режим імпорту без сплати митних тарифів і зборів на товари походженням із третіх країн не поширюється.
Отже, кожна країна може мати безліч ЗВТ із різними партнерами, між якими необов'язково має існувати також режим вільної торгівлі. Наприклад, Україна може мати ЗВТ із країною А і країною Б навіть за умови, якщо між А і Б немає ЗВТ, а існують високі імпортні тарифи. Правила походження товарів забезпечують, що товари, ввезені в Україну з країни А за нульовими тарифними ставками, тобто у режимі вільної торгівлі, не потраплятимуть до країни Б за тими ж нульовими ставками, а обкладатимуться тією ставкою, яка існує у торгівлі між країнами А і Б.
Тобто, ЗВТ - це такий торговельний режим, який забезпечує незалежність зовнішньоторговельної політики кожної країни-учасника спільного економічного простору, зберігаючи національний суверенітет. ЗВТ не започатковує незворотних інтеграційних процесів між країнами. Суперечливим є навіть твердження про те, що ЗВТ впроваджує економічну інтеграцію взагалі - як і будь-який торговельний режим, ЗВТ може бути впроваджена і скасована простим адміністративним рішенням. Україна має подібні приклади у своїй історії, коли діючі ЗВТ, наприклад, із країнами Балтії, були запроваджені, а пізніше, у зв'язку із їх вступом у ЄС, - ліквідовані. Говорити тут про якусь незворотну дію чи взагалі інтеграцію не доводиться.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Державне управління в економічній сфері» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Інтеграційні можливості України“ на сторінці 2. Приємного читання.
