Інтеграційні можливості України

Державне управління в економічній сфері

Саме у цьому і полягає різниця між ЗВТ та наступним рівнем економічної інтеграції - митним союзом (МС), який є першою стадією еволюційного інтеграційного процесу між країнами, що його утворюють. Митні договори дозволяють запровадити режим вільної торгівлі для товарів, вироблених як на території країн, що сформували даний режим, так і на товари будь-якого походження, які знаходяться на території країни-члена угоди. Митний союз вимагає відмови від власних митних політик, визначаючи спільний митний тариф, в тому числі й для торгівлі країн договору з третіми країнами. Таким чином, товари третіх країн можуть вільно реалізовуватись на території МС за умов виконання всіх формальностей і оплати визначених тарифів. Підприємство, що перевозить подібні товари, зобов'язується заплатити офіційні збори під час перетину митного кордону, єдиного для всіх країн МС. Запроваджується поняття внутрішніх кордонів МС - кордонів між країнами-членами, де товари походженням із третіх країн не проходять митних формальностей, не сплачують ніяких митних тарифів чи зборів.

При цьому країни, які вступили до союзу, не розглядаються як самостійні суб'єкти, хоча і не втрачають при цьому національний суверенітет в інших політичних аспектах. Для управління єдиним зовнішнім митним тарифом країни-члени змушені впровадити спільну зовнішньоторговельну політику. Більше того, МС має значний вплив на формування бюджету країн-членів, розподіл митних надходжень. Для їх адміністрування найчастіше (але не завжди) запроваджується спільний наднаціональний орган, який має повноваження щодо розподілу чи використання митних надходжень відповідно до рішень країн-членів. МС започатковує незворотні інтеграційні процеси, які впливають не лише на різні сфери економіки, а й на політичні відносини, соціальну сферу, регіональний розвиток, функціонування державних інституцій тощо.

Логічним продовженням митного союзу і наступним рівнем інтеграції є спільний ринок (СР), у рамках якого запроваджується вільне пересування як товарів та послуг, так і головних факторів виробництва – капіталу та робочої сили. Варто знати, що вільне пересування робочої сили не відбувається у форматі безвізового режиму. Мова йде про спільні умови, згідно яких кожен громадянин країн СР підпорядковується узагальненим законам і має однакове право на працю, соціальний захист та постійний побут. Чотири фундаментальні свободи ЄС – вільний рух товарів, послуг, капіталів і людей передбачають навіть своєрідну відмову від частини державного суверенітету для впровадження усталеної спільної політики: митної, антимонопольної, сільськогосподарської, конкурентної, комерційної, соціальної, політики щодо охорони довкілля тощо.

Фактично, країни Спільного Ринку створюють конфедеративне утворення, яке разом із своїм економічним розвитком еволюціонує до передання більших повноважень наддержавному органу і ще більшого обмеження національного суверенітету.

Іншим регіональним об'єднанням країн СНД, у якому Україна активно бере участь, є ГУАМ. Це міждержавне об'єднання, куди також входять Грузія, Азербайджан і Молдова, було засноване в 1997 році для поглиблення торговельно-економічних зв'язків між країнами-членами, створення та розвитку інфраструктури міжнародних транспортних шляхів, забезпечення енергетичної безпеки, боротьби з міжнародним тероризмом, незаконною міграцією й обігом наркотиків.

Ключовим питанням співпраці країн-членів ГУАМ повинно було стати забезпечення функціонування Євразійського нафтотранспортного коридору для поставок каспійської нафти в Європу з використанням потужностей нафтового терміналу в порту "Південний" (Одеська обл.) і нафтопроводу "Одеса-Броди". Але економічне обгрунтування цього проекту виявилося слабким, а транспортування нафти - економічно невигідним. Тому порт "Південний" і нафтопровід "Одеса-Броди" в даний час використовуються в реверсному напрямку для експорту російської нафти до європейських країн.

Для активізації економічного співробітництва 20 липня 2002 року під час саміту країн-учасниць в Ялті президентами Грузії, України, Азербайджану й Молдови була підписана Угода про створення зони вільної торгівлі в рамках ГУАМ. 28 листопада 2002 року вона була ратифікована Верховною Радою України, а 18 грудня того ж року Президент України підписав відповідний закон. Проте створення зони вільної торгівлі поки що не пожвавило економічної співпраці в рамках ГУАМ. Для кожної із держав торговельні зв'язки з іншими членами об'єднання зовсім не є пріоритетними.

Очевидним є той факт, що структури на зразок СНД уже відіграли свою роль і можуть відійти у минуле. Беззаперечно й те, що концепції на зразок ЄЕП можуть існувати лише як форми активізації торговельно-економічних зв'язків (максимум - зони вільної торгівлі), однак при спробі їх використати як альтернативне ЄС утворення у формі митного чи валютного союзу на пострадянському просторі, Україні варто обмежити свою участь.

Внаслідок фундаментальних зрушень останнього часу так званий "пострадянський простір" перестав існувати і як політична реальність, і як концепція облаштування тієї частини Європи, що лежить на схід від ЄС. Суспільства колишніх радянських республік вже дозріли чи дозрівають до того, щоб звільнитися від соціально-політичного формату "пост-СРСР" і здобути нову перспективу - інтеграції в об'єднану Європу. Україна має перспективу, ресурси й можливість стати лідером у справі демонтажу архаїчних пострадянських фантомів і могильником цього безладу як способу живлення неоімперського проекту на теренах колишнього СРСР. Таке лідерство має сенс у напрямі забезпечення стабільності, безпеки і процвітання з метою досягнення сумісності, а в перспективі – повного членства в ЄС і НАТО.

Розвиток економічного та політичного співробітництва у світових підсистемах.

Україна, як і будь-яка інша держава світу, перебуває у певному геополітичному середовищі. Її розташування у південно-східній частині Європи, на перетині 3-х великих геополітичних масивів – Євразійського, Євроатлантичного й Ісламського - створює унікальний цивілізаційний простір, що має як свої переваги так і великі проблеми. Визначення геополітичних інтересів потребує врахування економічних, політичних, військових, духовних інтересів різних країн, а також вивчення розкладу сил у кожному з сусідніх регіонів. Україна має давні історичні традиції формування відносин із країнами Чорноморського регіону. В Київській Русі стрижневою віссю всієї чорноморської геополітики були її складні відносини з Візантією. Найбільш яскравим виявом цього були походи князя Святослава, прийняття християнства князем Володимиром, візит княгині Ольги, першого українського дипломата, до Константинополя.

Культурологічний фактор здатен відігравати особливу роль у формуванні партнерських відносин між країнами. Зокрема, науковець зазначає, що культурологія базується на ментальності, яка вивчає глибинні основи, у тому числі психологію стилю поводження тієї чи іншої цивілізації, культури. І тоді, коли культурологічні пласти стають зрозумілими, відкриваються широкі можливості для співробітництва. Високодуховні віруючі, як правило, не вдаються до конфліктів. Але церковна та політична верхівки часто використовує найкращий і тривіальний консерватизм широких верств населення не з кращими намірами [8, с. 45-46].

Кінець другого тисячоліття супроводжувався ослабленням і поступовим зникненням "залізної завіси". В Європі виникли декілька нових економічних регіонів на території між Чорним і Балтійським морями. Дані організації включали країни з посткомуністичними політичними та економічними системами. Це створило передумови для інтеграції в європейський простір.

З огляду на власні ресурсний, інтелектуальний і промисловий потенціали, Україна може стати великою європейською країною. Історично та географічно вона є частиною Європи, а тому цілком природною є стратегічна перспектива її інтеграції до європейських структур. Але, так само як інші значні європейські держави, Україна не може обмежуватися лише власними інтересами, їй також слід мати чималу сферу інтересів у інших регіонах світу, і насамперед, у країнах її найближчого оточення.

Через свої скромні соціально-економічні та військово-політичні показники, які тягнуть за собою обмеженість засобів впливу на світову політику, Україна на даному етапі свого розвитку не може розглядатися в якості провідного суб'єкта геополітичних процесів у таких об'ємних просторах, як Європа чи Євразія.

Отже, своє геополітичне місце Україні слід шукати у світових підсистемах, причому не у всьому європейському регіоні, а в його субрегіонах. Саме тут ефективність зовнішньої політики в реалізації поставлених цілей і завдань у відповідності до національних інтересів має раціонально-прагматичний характер із більшими шансами на успіх, ніж ідеалістичне прагнення зразу включитися до загальноєвропейських інтеграційних процесів. Іншими словами, зовнішньополітична активність та ефективна діяльність української держави в обмеженій певними рамками субрегіональній системі міжнародних відносин є платформою для посадки в "європейський потяг".

Україна зацікавлена у формуванні регіональної політики в різних сферах міжнародного співробітництва. Така політика має забезпечити їй стабільну політичну й економічну безпеку за рахунок розширення міжнародних контактів на всіх рівнях, сприяти розвитку торгівлі та виробництва, пошукам перспективних ринків і в цілому стимулювати інтеграцію України у світову спільноту, збільшувати її вплив у різних регіонах світу. Ставлення до України з боку міжнародного співтовариства лише як до новоутвореної географічної реальності, що домінувало в перші роки незалежності, завдяки успіхам української дипломатії поступово покращується. Україну сьогодні сприймають як складову нового європейського та світового порядку.

Вивчення нової геополітичної ситуації в регіонах південного напрямку, їхнього потенціалу, можливостей розвитку, довгострокових зовнішньополітичних орієнтацій дозволяє Україні визначитися щодо тих або інших геополітичних сил і проводити послідовну власну політику. Активна політика у південно-східному напрямку відкриває широкі можливості для взаємовигідної торгівлі й втілення масштабних економічних проектів. Наша держава в цьому просторі займає власну позицію, яка вимагає джерел постачання продукції, сировини та енергоносіїв і своїх ринків збуту.

У результаті розвитку південного вектора зовнішньополітичної діяльності суспільство отримає більш гнучку конфігурацію зовнішніх орієнтацій замість існуючої біполярної, що сприятиме прогресивному поступу країни й зміцнить її внутрішньополітичну стабільність. Отже, південна політика України має надзвичайно важливе значення для її національної безпеки, зміцнення державності та підвищення ролі у міжнародному співтоваристві.

Варто підкреслити, що Україна знаходиться не лише між Заходом і Сходом Європи. Вона також є важливою чорноморською державою, південні кордони якої становлять частину південного узбережжя Європи, що тягнеться від Гібралтару до Кавказу. Про важливість для України південного напрямку свідчить її увага до Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), тісне співробітництво в рамках якого може надати нової якості кооперації держав регіону і сприятиме їх інтеграції до загальноєвропейських структур. До того ж ОЧЕС здатна слугувати з'єднувальною ланкою між Євросоюзом і новими перспективними ринками Центральної Азії та Кавказу. Важлива складова ОЧЕС - поєднання ресурсів країн басейну Каспійського моря з промисловим потенціалом країн Центральної та Східної Європи, економіка яких уже перейшла у фазу зростання і потребує нових перспективних ринків [9, с. 78-79].

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Державне управління в економічній сфері» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Інтеграційні можливості України“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ "ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ"

  • Генезис наукового уявлення про зміст і сутність економічної політики держави

  • Основи державного управління в економічній сфері

  • Цілі, мета і завдання державного управління в економічній сфері

  • Системи державного регулювання економічної політики

  • Світовий досвід формування моделей економічної політики

  • Висновки до глави 1

  • ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ

  • Економічний потенціал країни: поняття та особливості

  • Види економічного потенціалу країни

  • Правове регулювання економічної політики держави в сфері зовнішньоекономічної діяльності

  • Висновки до глави 2

  • ВПЛИВ ВНУТРІШНЬОГО ПОТЕНЦІАЛУ КРАЇНИ НА ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

  • Пріоритетні напрями державної політики у сфері управління земельними ресурсами

  • Державне управління водними ресурсами

  • Державне управління лісовими ресурсами

  • Державне управління мінерально-сировинним комплексом

  • Державна політика розвитку людського потенціалу

  • Висновки до глави 3

  • ВПЛИВ ЗОВНІШНЬОГО ЕКОНОМІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА НА ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

  • Державне управління ринком сировинних товарів

  • Державне управління ринком сільськогосподарських товарів

  • Державне управління ринком інтелектуальної продукції

  • Ринок капіталів і можливості доступу до інвестиційних ресурсів

  • Висновки до глави 4

  • ПРІОРИТЕТНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ

  • Інтеграційні можливості України
  • Критерії оцінки добробуту населення, його показники

  • Формування державної політики, спрямованої на забезпечення достойного рівня добробуту населення країни

  • Висновки до глави 5