• 5. Спекулятивна діяльність окремих суб'єктів ринку. В Україні нема стаціонарних закупівельних центрів продукції, яка виготовляється приватними господарствами, що сприяє монополізації збуту, значно занижує закупівельні ціни для населення, тоді як кінцеві ціни в кілька разів вищі. Ця ситуація досить характерна для м'ясо-молочиої продукції.
• 6. Відсутня достатньо нормована законодавча база, інститути, які б стимулювали виробництво. Кредитування сільського господарства не є ефективним, оскільки відбувається разом із проявами корупції та затримками. Підприємства несуть значні збитки через вибірковість повернення ПДВ експортерам. Значною проблемою на сучасному етапі також є недостатня ефективність двосторонніх договорів із стратегічними торговельними партнерами (як наслідок, наприклад, заборона в 2006 році ввезення м'ясо-молочної продукції українських підприємств до Росії).
• 7. Неефективне функціонування державної системи інтервенційних закупівель. В Україні сільськогосподарську продукцію закуповують Аграрний фонд і Державний резерв. Але між ними та безпосередніми виробниками, нажаль, поки відсутня виважена й налагоджена система взаємодії. Недостатньо і коштів державного бюджету для проведення закупівель. Через вищеназвані чинники продовольчі товари і сировина закуповуються недостатньо й невчасно, а отже, держава не може досягти цінового балансу завдяки використанню цього відпрацьованого світовим досвідом інструменту.
Слід констатувати, що Україна поки використовувала переважно адміністративні методи регулювання, визначаючи власні ціни на сільськогосподарську продукцію без досконалого дослідження ринкової кон'юнктури. Така політика неефективна та погіршує ситуацію в АПК, про що свідчить продуктова криза у виробництві м'яса, зерна і цукру.
Перспективними напрямами розвитку економічної політики щодо експорту продовольчих товарів та сільськогосподарської продукції є:
• зняття мораторію на продаж землі; - забезпечення продажу землі на відкритих земельних аукціонах, оскільки досвід показує, що земельні ресурси концентруються лише в обмеженому колі господарюючих суб'єктів; - посилення контролю органами Антимонопольного комітету України за демонополізацією ринку; - впровадження адміністративної відповідальності за порушення вимог чинного антимонопольного законодавства для підприємств, які займаються сільськогосподарським виробництвом; – створення оптових ринків сільськогосподарської продукції (ОРСТТ). Досвід світових ринків вказує, що оптова торгівля забезпечує потреби виробника, посередника і споживача. Це активний елемент інфраструктури ринку, який може забезпечити надійність та прозорість, вільну конкуренцію, стабільність і демонополізацію ринку;
• розробка програм із стимулювання зростання виробництва шляхом об'єднання дрібних виробників; - заборона адміністративного втручання в регулювання зовнішньої торгівлі сільськогосподарською продукцією;
• збільшення обсягів державних стратегічних запасів деяких видів продовольчих товарів з метою реалізації державних інтервенцій.
Ці дії можуть послабити цінові коливання та зменшити кількість спекуляцій на внутрішньому ринку України.
Таким чином, аналіз міжнародної практики чітко свідчить про необхідність державного регулювання для розвитку ефективної ринкової економіки. Часто, зберігаючи керівні позиції у галузі управління зовнішньоекономічною діяльністю, уряди розвинутих країн формально демонструють відмову від регулювання економіки. Це дозволяє їм дотримуватися виваженого протекціонізму щодо вітчизняних виробників у зовнішньоекономічній діяльності. Таким чином досягається зростання добробуту в суспільстві та стимулювання економічного росту.
Для України доцільно використати модель, яка побудована на аналізі досвіду країн європейської спільноти, Канади, США й Азії. Особливістю даної моделі управління ЗЕД у сфері агропромислового комплексу є розробка консолідованого механізму регулювання, що дозволяє формувати та стимулювати розвиток експортної складової АПК в контексті забезпечення економічної безпеки держави.
Крім того, бажано здійснити активний вплив на формування цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників, з метою здійснення ними належного відтворювального процесу випуску продукції за структурою та якістю, що відповідає попиту споживачів. Наслідуючи країни ЄС і США, доцільно запровадити гарантовані ціни на основні товари агропромислового виробництва.
Якщо ринкові ціни є вищими за відтворювальні, слід передбачити відповідну компенсацію виробникам за рахунок бюджетних коштів. Доцільно заснувати спеціальний фонд, який би незалежно від форм власності сприяв розвитку сільського господарства та стабілізації прибутків виробників. У багатьох державах з розвинутою економікою внутрішній продовольчий ринок та потреби країни в експортній продукції забезпечуються завдяки механізму регулювання цін.
Державне управління ринком інтелектуальної продукції
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Державне управління в економічній сфері» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Державне управління ринком сільськогосподарських товарів“ на сторінці 5. Приємного читання.
