Державне управління ринком сільськогосподарських товарів

Державне управління в економічній сфері

У Бразилії, наприклад, розподіл імпортних квот відбувається шляхом аукціонів, а збільшення їх обсягу призвело до зниження їх ціни до нульового рівня.

Іншим варіантом також може бути заміна кількісних обмежень тарифними квотами, як це зроблено в Австралії. При використанні тарифних квот імпортне мито із товару, що ввозиться у встановлених межах, стягується за однією ставкою, а щодо товару, який ввозиться понад встановлені межі (у необмежених кількостях), застосовується підвищена ставка імпортного мита. При цьому, залежно від конкретної ситуації, регулювання може здійснюватися шляхом зміни як кількісних меж, так і "надлімітної" ставки мита.

Повне усунення кількісних обмежень неминуче призводить до ослаблення протекціоністського захисту. Як проміжний захід також можливе використання імпортного (експортного) тарифу. З цією метою застовуються програми (плани) зниження тарифних ставок, що затверджуються На певний проміжок часу.

У сільському господарстві протиріччя цілей існуючої практики державного регулювання і зовнішньоторговельної реформи можуть призвести до деяких непередбачуваних наслідків. Більшість із них буде результатом непрямої дії економічної політики ціноутворення. Лібералізація імпорту, наприклад, може підвищити бюджетні витрати, пов'язані з підтримкою цін кінцевої продукції, й знизити витрати бюджету на субсидування сировини.

Протекціонізм і субсидування експорту в розвинутих країнах значно впливають на міжнародні ринки. Наприклад, підтримка на внутрішньому ринку високих цін на молочну продукцію, яловичину, телятину, цукор в США, Японії і ЄС разом із заходами стимулювання експорту й обмеження торговельних бар'єрів призвела до дестабілізації та зниження світових цін. Виробники сільськогосподарських товарів у країнах, що розвиваються, які могли б конкурувати на відкритих ринках, стають неконкурентоспроможними під впливом цих зовнішніх чинників. Так, значні експортні субсидії часто призводять до падіння світових цін на цукор нижче рівня витрат виробництва. У цих умовах національні виробники були б витіснені зі своїх власних внутрішніх ринків іноземним (що субсидується) експортом, якби їх уряди не обмежували імпорт цукру. Аналіз дає підстави вважати, що нетарифні методи регулювання (квоти, ліцензії, мінімальні імпортні ціни тощо), застосування яких можливе відносно імпорту сільськогосподарських товарів, повинні мати на меті захист внутрішніх ринків країни від нав'язаної ззовні нестабільності.

Державне регулювання аграрного сектору в США передбачає застосування таких критеріїв як позики, кредити, податки, дотації, ціни, налагодження контрактної системи з чіткими термінами доставки, обсягами і ціною, визначені шляхи для збуту продукції. На потреби державного регулювання сільськогосподарської галузі виділяється велике бюджетне фінансування. Конкурентоздатність на міжнародних ринках забезпечується шляхом урядового впливу на обсяги випуску сільськогосподарських товарів, стабільність політики ціноутворення та прибутків фермерів.

Разом зі вступом в силу 01.01.1958 року Римського договору, агропромисловий комплекс ЄС був включений до Загального ринку з єдиним зовнішньоторговельним тарифом, а кількісні обмеження та миті збори більше не діяли. Римський договір встановлював спільну аграрну політику (САП) для країн ЄС. Беручи до уваги вказаний фактор, можна визначити два головних чинники, які стали підгрунтям стратегічної політики ЄС в агропромисловому комплексі і допомогли посісти друге місце серед світових експортерів [14, с. 316]: утворення спільних ринків, тісна взаємодія виробничого та споживчого секторів, безперебійне постачання сільськогосподарських товарів; розгляд Європарламентом найбільш актуальних проблем САП з наступним прийняттям Радою міністрів ЄС відповідних постанов, що враховують позицію комісії ЄС.

При цьому в ЄС дотримуються таких принципів як вільний обіг продукції, захист європейського виробництва, узгодженість фінансової політики, єдина тарифна система. Визначну роль в агропромисловому комплексі Євросоюзу відіграють 2 механізми: структурне сприяння та коригування функціонування ринку. Втручання у процес функціонування ринку базується на визначальних складових ціноутворення і цінової політики. Оскільки імпорті сільськогосподарські товари занижують досить часто цільову ціну, на весь імпорт встановлюють мито в обсязі різниці між цілою ціною і цінами цільового ринку. Коли ЄС експортує свою продукцію, внутрішня ціна не залежить від імпортного мита, оскільки вона стає меншою відповідно до вимог світового ринку.

Окрім того, в країнах Євросоюзу, коли ціна відтворення є вищою за ціну ринку, держава компенсує виробникам різницю для фінансової підтримки відтворення з передбаченою швидкістю відтворення. Така компенсація не надається, якщо ціни відтворення відповідають рівню ринкових або їх перевищують. У країнах ЄС рівень фермерських цін встановлюється раз на рік за згодою сторін, отже, поточна кон'юнктура безпосередньо на них не впливає. Використовуються й інші форми регулювання фермерських доходів як з бюджету ЄС так і з власних бюджетів країн. Це і є системою активного державного регулювання.

В інших країнах Західної Європи регулювання виробництва продукції сільського господарства здійснюється також через квотування. Наприклад, у Великобританії застосовується встановлення квот на деякі види продукції, такі як хміль, картопля. Це регулюється актами про сільськогосподарський маркетинг. Згідно з внутрішнім законодавством, такі квоти стосуються особисто товаровиробників, а не земельних ділянок. Також розвинуті країни Європи й Америки щорічно надають дотації виробникам сільськогосподарської продукції більше ніж на 300 млрд дол. [15, с. 36].

Компенсаційні та митні збори використовуються в європейській агропромисловій політиці як головні засоби упорядкування торгівлі сільськогосподарською продукцією на світових ринках, загальний рівень забезпеченості котрої становить 100% [16, с. 33]. Завдяки наданню європейським імпортерам експортних субсидій ЄС посідає провідні позиції на світових ринках сільськогосподарської продукції. Для експортерів дешевого зерна, насамперед для України та Росії, в ЄС передбачене впровадження таких імпортних правил, які захищають європейських виробників [12, с. 79].

Зовнішньоекономічна діяльність Євросоюзу розвивається зі збереженням чіткого балансу зовнішньо- та внутрішньоекономічних інтересів у сфері продовольчої безпеки. Дана ціль досягається шляхом дотримання виваженої цінової, кількісної та митної політики. Шляхом втручання у процес закупівлі й збуту агропромислових товарів відбувається кількісне управління внутрішнім ринком. Разом з цим, накопичується надмір продукції, активізується захист навколишнього природного середовища за рахунок інтенсифікації екстенсивного господарства, збільшується кількість заставних угод. Крім того, для кожного виду агропромислових товарів і кожного регіону визначені цінові рівні – порогові ціни продажу або індикативні, мінімальні ціни імпорту, які офіційні структури шляхом інтервенцій забезпечують виробникам. Таким чином формується дієвий механізм ціноутворення, як головний інструмент САП. Завдяки ціні інтервенції виробники отримують мінімальний прибуток, а шляхом встановлення порогової ціни убезпечується ринок від імпортованої продукції.

Отже, наявні коливання на міжнародних ринках не загрожують виробникам завдяки протекціоністській політиці Європейського Союзу. Регулювання обсягів імпорту та сприяння експортним національним товарам здійснюється шляхом дотримання чіткої митної політики в агропромисловому секторі [14, с. 238].

На особливу увагу, в контексті дослідження світового досвіду регулювання сільськогосподарського ринку, заслуговує федеральна політика Канади, яка передбачає обов'язковий державний механізм регулювання продажів агропромислових товарів із використанням адміністративних інструментів регулювання імпорту, це: ліцензування, кількісне скорочення обсягів імпортної продукції, різноманітні квоти: сезонні, глобальні, індивідуальні, застосування ембарго, комплекс гальмуючої державної сертифікації та стандартів [17, с. 89-90].

Досвід багатьох держав світу підтверджує унікальність аграрної іпотеки як головного засобу для кредитування агропромислового виробництва. Так, у США 2/3 позичок видаються в рамках іпотечного кредитування, більше 75 % поточних видатків та капіталовкладень погашаються іпотекою. Власне іпотекою погашаються більше 75 % поточних видатків і капіталовкладень. У Німеччині ще в XIX столітті іпотечні установи відіграли особливу роль у створенні власного аграрного капіталу на основі іпотечного механізму, що дало змогу цій країні за відносно короткий час створити потужну економічну базу й вийти з рівнем розвитку на друге після США місце у світі. Частка закладних листів іпотечних банків ФРН перевищує 39 % на німецькому ринку цінних паперів [18, с. 23].

В Україні аграрна іпотека знаходиться на шляху становлення, тому розбудова іпотечного ринку є важливим і актуальним завданням на шляху подальшого реформування національної економіки. У контексті реалізації цього напряму економічної політики, пріоритетним є створення Аграрного банку. До речі, за словами Міністра аграрної політики України, банківську структуру такого роду мали створити в першому півріччі 2011 року. Міністр зауважив, що створення такої структури дасть змогу проводити найбільш сприятливу для аграріїв політику в сфері кредитування, дозволивши підприємствам АПК одержувати кредити під 10-11 % річних для інвестиційних програм [19]. Але створення такої структури суттєво затягується.

Характерною рисою країн з розвинутою економікою є аграрний банк або ефективна система кредитування. Досвід зарубіжних країн засвідчує, що ефективним шляхом розв'язання проблеми дефіциту кредитних коштів в агропромисловому секторі є формування системи спеціалізованих аграрних фінансово-кредитних установ.

Вітчизняний аграрний сектор функціонує в новому економічному середовищі з травня 2008 року (вступ України до СОТ), що обумовлено рядом узятих зобов'язань за результатами переговорного процесу.

Першочерговим завданням економічної політики України після її вступу до СОТ є максимально ефективне використання нових умов і особливостей міжнародної торгівлі для розвитку національного АПК.

Найбільш складною є проблема зміни форм державної підтримки сільського господарства з огляду на його нинішній кризовий стан, а також значне зниження фактичного рівня підтримки останніми роками. Тим часом, поступове скорочення дотацій різним галузям АПК не обов'язково має призвести до обмеження виробництва, якщо воно супроводжується розширенням нового для України виду державної підтримки, зокрема, акценту на розвитку аграрної інфраструктури та потужностей зі зберігання і переробки продукції; активізації наукових досліджень в аграрній сфері й впровадженні передових технологій у виробництво; розширенні участі України у діяльності міжнародних сільськогосподарських організацій.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Державне управління в економічній сфері» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Державне управління ринком сільськогосподарських товарів“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ "ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ"

  • Генезис наукового уявлення про зміст і сутність економічної політики держави

  • Основи державного управління в економічній сфері

  • Цілі, мета і завдання державного управління в економічній сфері

  • Системи державного регулювання економічної політики

  • Світовий досвід формування моделей економічної політики

  • Висновки до глави 1

  • ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ

  • Економічний потенціал країни: поняття та особливості

  • Види економічного потенціалу країни

  • Правове регулювання економічної політики держави в сфері зовнішньоекономічної діяльності

  • Висновки до глави 2

  • ВПЛИВ ВНУТРІШНЬОГО ПОТЕНЦІАЛУ КРАЇНИ НА ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

  • Пріоритетні напрями державної політики у сфері управління земельними ресурсами

  • Державне управління водними ресурсами

  • Державне управління лісовими ресурсами

  • Державне управління мінерально-сировинним комплексом

  • Державна політика розвитку людського потенціалу

  • Висновки до глави 3

  • ВПЛИВ ЗОВНІШНЬОГО ЕКОНОМІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА НА ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

  • Державне управління ринком сировинних товарів

  • Державне управління ринком сільськогосподарських товарів
  • Державне управління ринком інтелектуальної продукції

  • Ринок капіталів і можливості доступу до інвестиційних ресурсів

  • Висновки до глави 4

  • ПРІОРИТЕТНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ

  • Інтеграційні можливості України

  • Критерії оцінки добробуту населення, його показники

  • Формування державної політики, спрямованої на забезпечення достойного рівня добробуту населення країни

  • Висновки до глави 5