Державне управління ринком сільськогосподарських товарів

Державне управління в економічній сфері

Україна є країною зі значним потенціалом збільшення виробництва сільськогосподарських культур. Звіт ЄБРР/ФАО визначає Казахстан, Росію та Україну як ті нечисленні країни, де є можливість ширшого використання орної землі та значної інтенсифікації виробництва без серйозних екологічних наслідків. Ці країни як чисті експортери зерна та насіння олійних культур можуть мати величезний вплив на світову продовольчу ситуацію і водночас отримати вигоду від експортних надходжень, економічного зростання і розвитку сільської місцевості.

Значним гальмом в утвердженні України як держави, здатної виступати потужним експортером сільськогосподарської продукції є необгрунтована політики квот на експорт. Внаслідок запроваджених в Україні й інших державах-експортерах експортних обмежень, низка країн світу була змушена адаптуватися до значного браку продуктів харчування. У відповідь на поширення таких обмежень, Японія[1] наприкінці квітня 2010 року заявила про свій намір просити СОТ запровадити правила, які заборонятимуть у майбутньому країнам обмежувати експорт найважливішої харчової сировини.

З огляду на напружену ситуацію із цінами на ці продукти на світових ринках, Україна найближчим часом певною мірою впливатиме на світові ціни. Проте у довгостроковій перспективі є недоцільним самостійно або разом із іншими країнами, що також експортують сільськогосподарську продукцію, намагатися здійснювати такий вплив, навмисно скорочуючи обсяги експорту з метою збільшення світових цін і відповідно надходжень від експорту. Залишаючи осторонь етичні міркування, слід зазначати, що потужність українського ринку в довгостроковій перспективі залишатиметься обмеженою, а структура світових зернових ринків значно відрізняється від, наприклад, нафтових. Як показує досвід, вплив на продовольчих ринках ніколи не був сталим.

Внутрішній попит України суттєво не обмежуватиме експорт, якщо масштаби виробництва збільшуватимуться. По-перше, за прогнозами, загальна кількість населення України продовжить скорочуватися. По- друге, регіональні доходи на душу населення зростатимуть, внаслідок чого зросте попит на м'ясо і, відповідно, на корми і кормове зерно. Однак такий розвиток подій, імовірно, компенсується підвищенням коефіцієнта конвертації продуктів харчування. Загалом у порівнянні із прогнозованим зростанням виробництва зерна внутрішній попит на нього збільшуватиметься повільно.

За даними видання ФАО "Food Outlook", Україна серед найбільших експортерів пшениці посідає 8-ме місце (1,5 млн т) після США (31,5), Канади (14,5), ЄС (11,3), Росії (11,2), Австралії (9,9), Аргентини (9,0), Казахстану (8,6) та Китаю (2,6); серед експортерів зернових - 10-те місце [20]. Прогноз ФАО, що до 2030 року в світі зросте споживання зерна ще 1 млрд т, свідчить: на терені експорту в наступні роки, Україна проблем не матиме.

Україна вже у середньостроковій перспективі могла б мати інтенсивно зростаюче, орієнтоване на експорт сільське господарство, здатне виробляти високоякісні продукти харчування і поставляти свою продукцію на вітчизняний та іноземні ринки, забезпечуючи у такий спосіб продовольчу безпеку країни й відповідність вимогам до якості продукції, а також створюючи сприятливі умови для інвестицій і розширюючи перспективи зайнятості у сільській місцевості. Прозора, передбачувана й орієнтована на ринок економічна політика для сектору АПК підвищить ефективність державних видатків і зменшить ризик і невизначеність, а відтак, збільшить приплив приватних інвестицій.

Один із головних пріоритетів тут – обмеження втручання держави у функціонування сільськогосподарських ринків і недопущення раптових і непередбачуваних кроків, спрямованих на регулювання кількості продукції та цін на неї, що робить інвестиції в українське сільське господарство набагато менше привабливими, ніж вони є насправді.

Навіть у випадку повного усунення цінової маржі, що виникла внаслідок запровадження експортних обмежень, сільськогосподарські виробники України через високі маркетингові затрати все ще отримуватимуть за свою продукцію менше, ніж їх іноземні колеги. Зокрема, якби вітчизняні виробники отримували приблизно таку саму частку цін фоб на зерно, як їхні німецькі колеги, урожай 2006 року в розмірі 35 млн т дозволив би їм додатково отримати 1 млрд дол. прибутків, що складає приблизно половину загальних державних видатків, направлених того року на підтримку сільського господарства.

На агропромисловий комплекс України як на стратегічно важливу галузь покладене життєво важливе завдання забезпечення продовольчої безпеки держави. За таких обставин наша держава повинна вживати комплекс активних заходів щодо захисту національного виробника, беручи за зразок країни з розвинутою економікою.

Основною складовою зовнішньоекономічної політики України є податки, субсидії, обмеження експортно-імпортних операцій (рис. 4.2).

Складові державної політики України у сфері зовнішньої торгівлі продукцією АПК

Рис. 4.2. Складові державної політики України у сфері зовнішньої торгівлі продукцією АПК

Джерело: Розроблено автором.

Митні тарифи систематизують різні види мит, які, у свою чергу, є вираженням тарифних методів у механізмі державного регулювання. Останнім часом держава розширює свій вплив на зовнішньоекономічну діяльність шляхом впровадження нетарифних обмежень.

Аналіз сучасного стану ведення зовнішньоекономічної діяльності українських агропромислових підприємств дозволяє визначити ряд проблем у цій сфері:

• нерозвинена інфраструктура;

• низький рівень сприяння експортерам щодо розповсюдження їх продукції на міжнародних ринках;

• недостатня інформаційна підтримка експортерів;

• слабка присутність на міжнародних виставках та експозиціях;

• відсутність єдиної стратегії українських експортерів на світових ринках;

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Державне управління в економічній сфері» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Державне управління ринком сільськогосподарських товарів“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ "ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ"

  • Генезис наукового уявлення про зміст і сутність економічної політики держави

  • Основи державного управління в економічній сфері

  • Цілі, мета і завдання державного управління в економічній сфері

  • Системи державного регулювання економічної політики

  • Світовий досвід формування моделей економічної політики

  • Висновки до глави 1

  • ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ

  • Економічний потенціал країни: поняття та особливості

  • Види економічного потенціалу країни

  • Правове регулювання економічної політики держави в сфері зовнішньоекономічної діяльності

  • Висновки до глави 2

  • ВПЛИВ ВНУТРІШНЬОГО ПОТЕНЦІАЛУ КРАЇНИ НА ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

  • Пріоритетні напрями державної політики у сфері управління земельними ресурсами

  • Державне управління водними ресурсами

  • Державне управління лісовими ресурсами

  • Державне управління мінерально-сировинним комплексом

  • Державна політика розвитку людського потенціалу

  • Висновки до глави 3

  • ВПЛИВ ЗОВНІШНЬОГО ЕКОНОМІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА НА ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

  • Державне управління ринком сировинних товарів

  • Державне управління ринком сільськогосподарських товарів
  • Державне управління ринком інтелектуальної продукції

  • Ринок капіталів і можливості доступу до інвестиційних ресурсів

  • Висновки до глави 4

  • ПРІОРИТЕТНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ

  • Інтеграційні можливості України

  • Критерії оцінки добробуту населення, його показники

  • Формування державної політики, спрямованої на забезпечення достойного рівня добробуту населення країни

  • Висновки до глави 5