Пріоритетні напрями державної політики у сфері управління земельними ресурсами

Державне управління в економічній сфері

• раціоналізацію сільськогосподарського землекористування;

• формування договірної системи з метою більш ефективного використання земельних ресурсів, надання субсидій виробникам сільськогосподарської продукції;

• із врахуванням стану територіальної інфраструктури та обсягів користування земельними ресурсами встановити податок на землю;

• запровадження законодавчо встановлених обмежень до власника ділянки щодо раціонального й екологічно безпечного її використання в процесі виконання землевпорядних робіт з малопродуктивними і деградованими землями, які підлягають консервації;

• встановлення обмежень мінімального терміну оренди землі не менше як на період ротації сівозмін.

Державна політика в сфері регулювання земельних відносин між господарюючими суб'єктами та власниками земельних часток (паїв) у сільському господарстві має спрямовуватись на:

• негайне проведення державної інвентаризації з метою оцінки післяприватизаційного стану земельних ресурсів і прийняття рішень щодо впорядкування земельного користування і створення умов для захисту прав власників земельних часток (паїв);

• упорядкування законодавчої й нормативної бази регулювання земельних відносин між господарюючими суб'єктами, власниками землі, забезпечення державного контролю за якістю і станом земель, стимулювання їх раціонального використання; створення правових та економічних умов для формування укрупнених масивів земельного користування; забезпечення прав власників земельних часток (паїв) і господарюючих суб'єктів при оренді землі в частині збереження її якості та відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони та поліпшення грунтів, проведення меліоративних робіт; створення правових умов для самостійного використання земель і формування власниками земельних часток (паїв) землекористувань у розмірах ділянок, достатніх для ведення необхідних сівозмін з площею полів, які забезпечують використання сучасної техніки, збереження за ними права власності на землю та визначення механізмів стимулювання укрупнення ділянок, раціонального ведення сівозмін, дотримання землеохоронних заходів через цільові державні програми.

Значної уваги потребує розвиток системи забезпечення охорони земель у ринкових умовах. До механізмів державного регулювання раціонального використання земельних ресурсів, які слід поширювати й активно інтегрувати в господарську діяльність, належать:

• кредитні та податкові пільги для тих власників земельних угідь, котрі власними коштом або за рахунок запозичень відновлюють родючість землі та покращують її стан. Відсотки за такими кредитами, що надані на охорону земель, погашатиме держава;

• бюджетне фінансування відновлення земель, якість яких стала погіршено не через сільськогосподарське використання, фінансування довготривалих проектів, зокрема, таких як гідромеліорація, відновлення агроземельних ландшафтів, реконструкція угідь;

• часткове відшкодування втрачених виробниками доходів внаслідок тимчасового припинення експлуатації земель через зниження родючості;

• скасування податку на рекультиваційні землі, а також у випадку освоєння земельних ділянок для їх подальшого агропромислового використання на період проектної діяльності;

• встановлення додаткових надбавок на ціну екологічно чистих продуктів з метою покриття видатків на безпестицидні технології та охорону земельних ресурсів;

• пришвидшення амортизації основних фондів, які мають земельне значення та стосуються охорони природного середовища.

Нажаль, вирішення цих завдань гальмується неузгодженістю підходів до їх розв'язання, економічною кризою, відсутністю чіткого бачення можливих соціально-економічних та екологічних проблем, а також унікальністю самих земельних ресурсів як багатоцільових.

З метою підвищення ефективності продовольчого виробництва та забезпечення високого рівня охорони природного середовища, доцільним є вжиття заходів, спрямованих на підвищення родючості земель та охорони землі сільськогосподарського призначення.

Водночас, забруднення, порушення якості та знищення грунтів повинно передбачати застосування чітко визначених економічних і нормативних санкцій. Зокрема, це накладання штрафів на прибутки виробників товарів та користувачів земельних угідь. Відповідно до обсягів завданої економічної та екологічної шкоди і фактичних витрат на відновлення земельних ресурсів, повинні визначатися і розміри штрафів. Також адміністративна відповідальність має застосовуватися до юридичних і фізичних осіб у випадку, якщо внаслідок завданої ними шкоди земля позбавлена споживчої якості.

В умовах світової фінансово-економічної кризи кожна країна намагається вистояти та пережити її з мінімальними втратами, а також має забезпечити належні умови для післякризового розвитку. Для цього акумулюються всі наявні ресурси держави: природні, трудові, виробничі, інформаційні, фінансові.

Особливо значущими в сучасних умовах стали природні ресурси, оскільки саме природно-ресурсний потенціал визначає можливості та перспективи спочатку економічного розвитку країни, а потім і її економічного зростання.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Державне управління в економічній сфері» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Пріоритетні напрями державної політики у сфері управління земельними ресурсами“ на сторінці 5. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ "ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ"

  • Генезис наукового уявлення про зміст і сутність економічної політики держави

  • Основи державного управління в економічній сфері

  • Цілі, мета і завдання державного управління в економічній сфері

  • Системи державного регулювання економічної політики

  • Світовий досвід формування моделей економічної політики

  • Висновки до глави 1

  • ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ

  • Економічний потенціал країни: поняття та особливості

  • Види економічного потенціалу країни

  • Правове регулювання економічної політики держави в сфері зовнішньоекономічної діяльності

  • Висновки до глави 2

  • ВПЛИВ ВНУТРІШНЬОГО ПОТЕНЦІАЛУ КРАЇНИ НА ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

  • Пріоритетні напрями державної політики у сфері управління земельними ресурсами
  • Державне управління водними ресурсами

  • Державне управління лісовими ресурсами

  • Державне управління мінерально-сировинним комплексом

  • Державна політика розвитку людського потенціалу

  • Висновки до глави 3

  • ВПЛИВ ЗОВНІШНЬОГО ЕКОНОМІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА НА ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

  • Державне управління ринком сировинних товарів

  • Державне управління ринком сільськогосподарських товарів

  • Державне управління ринком інтелектуальної продукції

  • Ринок капіталів і можливості доступу до інвестиційних ресурсів

  • Висновки до глави 4

  • ПРІОРИТЕТНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ

  • Інтеграційні можливості України

  • Критерії оцінки добробуту населення, його показники

  • Формування державної політики, спрямованої на забезпечення достойного рівня добробуту населення країни

  • Висновки до глави 5