– зростання державного контролю за землевпорядкуванням та землевикористанням, оцінкою і моніторингом землі як цілісної системи елементів, що залежать одна від одної;
– розвитку багаторівневої системи саморегулюючих професійних і міжпрофесійних об'єднань в сфері землекористування і земельних відносин;
– планування територій на місцевих рівнях, їх удосконалення, зменшення негативного впливу урбанізації на довкілля.
• 5. Удосконалення нормативно-правової та інституційної бази регулювання земельних відносин і створення сприятливих умов для планового і сталого розвитку всіх територій України шляхом:
– упорядкування системи існуючих державних інститутів, які мають відношення до питань землі та її природних ресурсів;
– запровадження механізмів і умов для вільного господарювання, господарської ініціативи та самореалізації, довгострокового дешевого кредитування і гарантій збуту виробленої продукції за стабільними цінами лише для господарств, які є учасниками реалізації Державної політики розвитку земельних відносин в Україні на 2011-2016 роки;
– створення умов для вільного і повного забезпечення екологічно чистою (органічною), високобілковою продукцією рослинництва і тваринництва потреб внутрішнього ринку на конкурентній основі; здійснення повноцінних закупівель сільськогосподарської продукції на відкритих торгах для потреб держави, включаючи також демпферні, стратегічні запаси довготривалого зберігання;
– спрямовування розвитку АПК на максимальне виробництво та реалізацію на зовнішніх ринках продукції, виробленої із вітчизняної сировини, особливо продуктів харчування, а також запровадження норм і стандартів, які відповідатимуть вимогам СОТ;
– вільного ввезення всієї продукції, яку неможливо чи невигідно виробляти в Україні, через впровадження відповідних стимулюючих механізмів, у тому числі стандартів, які відповідають національним вимогам тощо.
• 6. Удосконалення порядку трансформації земельних угідь і зміни цільового призначення землі з метою зниження рівня корупційних дій шляхом:
– впровадження системи, де трансформація угідь і зміна цільового призначення ділянок можуть відбуватися лише на підставі матеріалів державного землеустрою затверджених в установленому порядку;
– відчуження чи приватизації ділянок державної й комунальної власності для подальшого використання, що здійснюється лише відповідно до їх встановленого цільового призначення;
– здійснення перших трансакцій щодо зміни цільового призначення земельних часток (ділянок) сільськогосподарського призначення, переданими безкоштовно в приватну власність, що відбуватиметься лише через відповідну державну установу. Всі наступні трансакції, включаючи іпотеку, можуть здійснюватися через комерційні банки.
Підсумовуючи дослідження ефективного використання земельних ресурсів, слід акцентувати увагу на думці, яку висловив колишній президент Української академії аграрних наук, професор М. Зубець: "...нині на часі є необхідність розробки інноваційно-випереджальної моделі в агропромисловому виробництві. Світові макроекономічні виклики суспільству й економіці України зумовлюють визначення ключового завдання для країни: невідкладний перехід від експортно- сировинного до інвестиційно-інноваційного типу розвитку економіки. Стратегічним напрямом економічного розвитку України стає перехід від "розвитку навздогін" до доктрини "розвитку на випередження", в основу якої має бути покладена інноваційно-технологічна модель, що грунтується на максимальному використанні потужного людського потенціалу" [9, с. 3]. Подолання економічної кризи можливе через розширення сфери земельних відносин і активізацію використання земельно-ресурсного потенціалу.
Сучасний стан земельних ресурсів України доцільно оцінювати виходячи з того, що вони є одними з найбагатших у Європі. У поєднанні зі сприятливими кліматичними умовами це зумовлює високий потенціал виробництва продукції сільського господарства. Проте намагання в минулому збільшити щорічне виробництво за рахунок систематичного розширення площі орних земель призвело до нестійкого стану галузі. І хоча тоді ціною значних матеріальних вкладень, насамперед у хімізацію, меліорацію та механізацію, було досягнуто суттєве підвищення продуктивності, наслідки перекосів у структурі земельних ресурсів, особливо сільськогосподарських угідь, проявилися в загостренні екологічних проблем, які вийшли за межі галузі й набули загальнодержавного значення. Розораність угідь в Україні становить 82 %, а в деяких областях і в окремих районах - понад 90 %. Жодна розвинута країна ніколи не мала такого рівня розораності угідь. Наприклад, у Франції їх розорано 36 %, Німеччині - 32 %, Великобританії - 18,5 %, США - 20 % [10, с. 53].
Структурна перебудова землекористування з метою нарощування ефективності вимагає розробки і реалізації довгострокової концепції та програм його оптимізації. Аналіз стану земельних відносин виявив деякі проблеми законодавчо-нормативного регулювання в організації охорони і раціонального використання земель сільськогосподарського призначення. До них належать: наявність неринкових і некомплексних підходів до формування приватної власності на землю і регулювання земельних відносин; практична відсутність системного управління організацією раціонального сільськогосподарського землекористування й охорони ґрунтів у процесі створення агроформувань на базі приватної власності на землю; незавершеність законодавчого і нормативного забезпечення регулювання земельних відносин та організації їх ефективного використання. Таким чином, можна констатувати, що проблеми впорядкування і стабілізації землекористування в Україні стають дедалі гострішими.
Враховуючи зазначене, головною метою оптимізації системи земельного користування необхідно визначити досягнення стабільного та ефективного її функціонування, що орієнтоване на забезпечення продовольчої безпеки країни, добробуту сільських громад і територій, відтворення й підвищення родючості ґрунтів і охорони земель.
Раціоналізація сільськогосподарського землекористування також потребує визначення особливих концептуальних засад. Економічна політика держави щодо землекористування має бути спрямована на:
• удосконалення системи управління в галузі земельних відносин, використання земель і охорони ґрунтів за рахунок перерозподілу та впорядкування функцій між центральними органами виконавчої влади, місцевими адміністраціями й органами місцевого самоврядування;
• розробку, затвердження і реалізацію державної науково-технічної програми із землеустрою сільських територій і сільськогосподарських земельних користувань, яка передбачатиме механізми інвентаризації земельної власності, зонування земель за доцільним використанням й інвестиційною привабливістю з урахуванням регіональних оптимальних розмірів і конкурентоспроможності, еколого-економічного обґрунтування організації сівозмін з огляду на умови ринку; державної науково- технічної програми з відновлення використання меліорованих земель;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Державне управління в економічній сфері» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Пріоритетні напрями державної політики у сфері управління земельними ресурсами“ на сторінці 4. Приємного читання.
