Київське водосховище є безпосереднім приймачем забруднених вод Дніпра і Прип'яті. За оцінкою фахівців Інституту гідробіології НАН України, наприкінці травня 1986 р. забруднення донних відкладів Київського водосховища становило, Бк: 8,2 • 1013 I37Cs; 2,6 • 1014 144Се; 4,6 • 1014 95Nb + 95Zr;
Таблиця 6.4
Запаси 137Cs і ^Sr у Дніпровських водосховищах на 1990 р. (за даними праці [353])
| Київське · Канівське · Кременчуцьке · Дніпродзержинське · Запорізьке · Каховське · Усього | 922; 675; 2250; 567; 410; 2150; 6974 | 9.62 • 1013; 1,30 • 1013; 1.63 • 1013; 2,26 • 1012; 1,26 • 1012; 6,40 • 1012; 1,32 • 1014 | 1,04 • 1011; 1,92 • 1012; 7,40 • 109; 4,07 • 109; 3,07 • 109; 2,96 • 109 |
4,3 • 1014 103Ru + l06Ru, причому близько двох третин забруднювачів було зосереджено у правобережній частині водосховища, лише третина – у лівобережній (263]. Середня щільність забруднення його донних відкладів 137Cs, що сформувалася до 1990 р., становила 1,04 • 1011 Бк • км-2. Найвища щільність забруднення донних відкладів спостерігається в осадах верхньої частини водосховища (вище с. Страхолісся), особливо у так званому Прип'ятському відрозі та акваторіях, безпосередньо прилеглих до півострова Домантівського і с. Страхолісся. У формуванні забруднення донного комплексу цієї зони основну роль відіграють нанесення зависі р. Прип'ять, що мали високу питому активність (15–26 Бк • г-1 137Cs) та містили велику кількість гарячих частинок. Щільність забруднення донних відкладів 137Cs становить від 7,4 • 1010 Бк • км-2 на мілководних і проточних ділянках до 2,2 • 1012 Бк • км-2 у затоках, старому руслі Прип'яті і Дніпра, пониженнях рельєфу дна. Значно чистішими є осади верхньої частини водосховища, що сформовані водами Дніпра. Щільність їхнього забруднення 137Cs коливається від 1,1 • 1010до 1,1 • 10" Бк • км-2. Забруднення донних відкладів Тетерівського відрогу 137Cs – у середньому 3,7 • 1010 Бк • км-2.
У середній і нижній частинах водосховища поряд з процесами осадження радіонуклідів седиментами помітно зростає роль процесу сорбції продуктів поділу урану з водного розчину частинками верхнього шару донних осадів. Найбільші щільності забруднення приурочені до зон стійкого муло- нагромадження: старе русло Дніпра, пониження на затопленій заплаві, прибережні зони водосховища в місцях акумуляції тонких наносів берегів, що розмиваються ((7,4 – 37) 1010 Бк • км-2 137Cs). На поверхні затопленої заплави Дніпра щільність забруднення 137Cs коливається від 5,6 • 109 до 74 • 109 Бк • км-2. На січень 1990 р. у донних відкладах Київського водосховища містилося, Бк: близько 9,6 • 1013 137Cs; 2,6 • 1013 90Sr; 7,4 • 1011 239Pu; 1,5 • 1012 240Pu [353].
137Cs міцно зв'язується мінеральними та органічними компонентами донних відкладів. Для більшості проб частка необмінно сорбованого 137Cs становила 70–80 % і більше від усієї активності, накопиченої у донних відкладах. Для ізотопів плутонію цей показник був ще вищий і сягав 95–99 %. Тож небезпека вторинного забруднення вод цими радіонуклідами низька. Процес обміну радіонуклідами між донними відкладами і водою уповільнюється внаслідок активного осадонагромадження на ділянках, куди у повеневі періоди та під час штормів виноситься більш чистий матеріал переробки дна і берегів.
На ділянках водосховища, де швидкість осадонагромадження не перевищує кількох міліметрів за рік (центральна частина, Домантівська затока), вміст радіонуклідів у донних відкладах зазвичай експоненційно зменшується від поверхневих шарів (0–2 см) до шару 5–10 см на глибину. В районах інтенсивного осадонагромадження радіоактивне забруднення мулу відносно рівномірно розподілено в шарі до 10–15 см, на деяких ділянках шар найвищого забруднення заглиблений на 10 см і більше та прикритий більш чистими піщаними наносами.
Основні запаси 90Sr зосереджені у верхній частині Київського водосховища. На 1990 р. до 60 % запасів цього нукліда знаходилося в донних відкладах у необмінних фізико-хімічних формах. Співвідношення вмісту 90Sr і ,44Се у донних осадах прип'ятського відрогу в 1989 р. і в осадах водойм ближньої зони ЧАЕС були близькими. Цим підтверджується, що забруднення верхньої частини водосховища є в основному продуктом паливних випадінь.
Істотно менш забруднені донні відклади водосховищ нижньої частини каскаду, середня щільність забруднення дна яких 137Cs поступово зменшується від 1,9 • 1010 Бк • км-2 у Канівському до 3,0 • 109 Бк • км-2 у Каховському водосховищах (табл. 6.4). Забруднення 137Cs донних осадів Канівського і верхньої частини Каховського водосховищ сформувалося переважно внаслідок аерозольних випадінь радіонуклідів на акваторію (так званий Канівсько-Білоцерківський слід), а також тонкодисперсних наносів, винесених водою з Київського водосховища. Одночасно відбувалися адсорбція радіонуклідів з води верхнім шаром донних відкладів та їхнє виведення з води седиментами. У наступні роки роль адсорбції і седиментації істотно зросла, і нині ці процеси відіграють визначальну роль у самоочищенні води від 137Cs та забрудненні донних осадів Канівського та розташованих нижче водосховищ [263].
Для цих водосховищ характерна низька щільність забруднення у верхній (проточній) частині та на мілководді, що піддається хвильовій дії. Спостерігається залежність щільності забруднення 137Cs від гранулометричного складу донних відкладів. Найбільша щільність забруднення приурочена до зон поширення тонкого мулу. Вниз по каскаду щільність забруднення донних відкладів 137Cs зменшується, діапазон її зміни звужується.
Запорізьке і Каховське водосховища вирізняються порізаністю їхніх берегів балками та ярами, що мають велику водозбірну площу. Внаслідок поверхневого змиву з водозборів відбувається накопичення 137Cs у донних осадах гирла цих балок. Щільність забруднення 137Cs тут у кілька разів вища, ніж у мулі прилеглих глибоководних зон (до (1,1-2,2) 1010 Бк • км-2).
Відзначається аномальний вміст 137Cs у донних відкладах Павло-Кичацької затоки Запорізького водосховища (до 5,6 • 1010 Бк • км-2), на берегах якої зосереджено підприємства чорної і кольорової металургії м. Запоріжжя. Після 1990 р. процес накопичення 137Cs у донних осадах унаслідок річкового стоку продовжується, проте щорічне надходження не перевищує 10 % загального запасу радіонукліда у водосховищах і має тенденцію до зниження. Відбувається також перерозподіл 137Cs та інших нуклідів як усередині водосховищ, так і між ними внаслідок процесів вторинного забруднення – штормового скаламучування верхнього шару донних осадів, переходу обмінних форм радіонуклідів у воду та подальше їх осадження з водної товщі седиментами.
90Sr у донних осадах Канівського і розташованих нижче водосховищ у 1990 р. знаходився в основному в обмінно-сорбованій формі. Надходження 90Sr у воду визначається процесами сорбції–десорбції, а подальше зростання його необмінних запасів у донних відкладах може відбуватися внаслідок накопичення у черепашках молюсків. Коефіцієнт накопичення 90Sr у черепашках водних молюсків відносно води з типовою для Дніпра мінералізацією становить не менше 2000–4000 [2]. Утім, незважаючи на те що 90Sr фіксується у кальційвмісних опорних утвореннях практично довічно, молюски нездатні вилучити з водосховища понад 1 % розчиненого 90Sr [263].
Формування радіоактивного забруднення водних мас водосховищ
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Самоочищення природного середовища після чорнобильської катастрофи» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Трансформація радіонуклідів у поверхневих водних системах“ на сторінці 2. Приємного читання.
