Розділ «Три панни з Гори сліз»

Але красуня Мелісанда звела на неї очі й приставила до губів пальця.

— Ще й як варті! — загукали всі три панни. — Ви з честю нас захищали. Що ж ви могли вдіяти проти підступного чаклунства?

— Хіба що самому трішки навчитися чарувати, — прошепотів до Іґраїни Альберт.

Але всі три панни підійшли до Смутного лицаря й одна по одній поцілували його в запилюжену щоку. Іґраїна аж простогнала.

— Проведіть нас назад до нашого замку, — попрохала одна з панн. — Будьте знову нашим захисником.

Смутний лицар низько, дуже низько вклонився їй і відповів:

— До замку я вас проведу, але там уже не лишуся. Бо своїм умінням володіти зброєю я не в змозі захистити вас від чаклувань і підступності. Тому я мушу знову йти в науку, а саме, якщо вони дозволять… — Він обернувся. — …до шляхетного сера Ламорака й красуні Мелісанди, а також, не в останню чергу, до їхнього надзвичайно розумного сина Альберта. Зі свого боку, я пропоную їм навчити їхню шляхетну й вельми відважну доньку Іґраїну всього, що має вміти лицар.

На душі в Іґраїни раптом стало так легко, що дівчинка мало не спурхнула під дах шатра.

— Це чудова ідея, е-е, Смутний лицарю, — сказав сер Ламорак. — А ми з приємністю пропонуємо вам свої послуги. Чи не так, люба?

— О, звичайно! — Красуня Мелісанда кивнула головою. — Одначе я маю одну умову. Ви назвете нам своє спражнє ім’я — тепер, коли ви лицар уже не Смутний, а, сподіваюся, щасливий.

— Колись мене називали Урбаном Вінтерґрюнським, — промовив Смутний лицар. — Називайте мене так і тепер. — Він обернувся до Іґраїни. — А що скажеш ти, зброєносцю? Чи поїдеш ти зі мною, коли я проводжатиму оцих трьох шляхетних панн до їхнього замку? Зрештою, тепер я знову лицар при честі, тож мені потрібен зброєносець.

— Ще б пак, залюбки! — відказала аж затинаючись Іґраїна й поглянула на батька й матір.

Ті лише зітхнули — і обоє кивнули головами.

— Адже в дорозі вам лише з трьома паннами було б навіть трішечки нудно, чи не так? — прошепотіла Іґраїна Смутному лицареві на вухо.

— Що там сказав ваш шляхетний зброєносець? — поцікавилася одна з пан.

На щастя, цієї миті до шатра саме вбіг Сізіф із надкушеною рибиною в роті.

— Сізі?! — здивовано вигукнув Альберт. — Що ти тут робиш? Ти ж мав стерегти наших бранців!

— Полетіли, — муркнув Сізіф, зручненько вмощуючись зі своєю рибиною на килимі.

— Тобто як це полетіли? — вигукнув Альберт.

Усі стурбовано обступили кота, що смакував, плямкаючи, рибиною.