Розділ «Три панни з Гори сліз»

— Обидва полетіли, — ще раз сказав Сізіф. — Їх підхопив вітер. Що я мав робити? Летіти вслід за ними?

Сер Ламорак, Альберт і красуня Мелісанда приголомшено перезирнулися.

— Ой лишенько, вітер! — пробурмотів сер Ламорак. — А про вітер ми й не подумали, еге?

— Хто там полетів? — озвалася баронеса, яка тим часом, щоб трохи підкріпитися, крадькома поласувала пивними запасами Шпичастого.

— Ваш небіж, — відповіла Мелісанда. — І його управитель.

— А що, ті двоє теж були птахами? — поцікавилася баронеса.

— Та ні, — сказала Іґраїна й узяла стару пані за руку. — Знаєте, це така складна історія…

А потім усі вони повернулися до Бобернеля. Альберт наказав звідному містку опуститися, що той, трохи повагавшись, і зробив, а красуня Мелісанда звільнила від чарів захисний рів з водою. Щойно вона опустила руки, як з-поміж латаття, пирхаючи, випірнуло двадцять п’ятеро збентежених вояків. Змії доправили їх до берега, і тут сер Ламорак зі Смутним лицарем повитягали їх з води.

— Ваших господарів звіяв вітер, — сказала Мелісанда, коли чоловіки (з них іще стікала вода) вже стояли перед нею. — А шатра, яких ви отам іще бачите, тепер порожні. З облогою покінчено. Розходьтеся по домівках.

Більшості з тих чоловіків Мелісанді не довелося повторювати. Хитаючись на кволих ногах, вони подалися геть. Одначе п’ятеро не зрушили з місця.

— А ви на що чекаєте? — нетерпляче спитав Альберт. — Ушивайтеся нарешті!

Усі п’ятеро похмуро дивилися на свої ноги, які ще кілька хвилин тому були риб’ячими хвостами.

— Там, унизу, нам дуже подобалося, — промурмотів один.

— Що? — не зрозумів сер Ламорак.

— Ми хочемо знову стати рибинами, — відповів той самий чоловік. — Там жити краще. Досхочу їсти, ніхто тобою не командує…

Усі п’ятеро з тугою дивилися на рів з водою.

— Мій кіт пожирає рибу, — кинула Іґраїна.

Але це, схоже, чоловіків не збентежило.

Отож сер Ламорак зробив їм послугу. Всіх п’ятьох він обернув знову на рибин, а потім разом із красунею Мелісандою і з допомогою книжок улаштував у парадній залі бенкет — такий, якого в Бобернелі ще ніколи й не бачили. Певна річ, без розкришених яблук і синіх яєць. Альберт до глибокої ночі розважав трьох панн фокусами своїх мишей, а Іґраїна нарешті розповіла баронесі про все, що сталося на її десятий день народження й опісля. Тільки про те, що вона вкрала в баронеси її улюбленого коня, дівчинка поки що не сказала…

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!