Розділ 8 Кохана

— Так, це точно, — погоджуюсь я, а потім для хоробрості роблю глибокий вдих. — Але якщо ти йдеш, то і я йду.

Він сильніше стискає обійми.

— А я не проти. Думка про те, що доведеться розлучитися… Краще померти, — він тихо сміється. — Правда, звучить божевільно? Занадто мелодраматично?

— Ні, я тебе розумію.

Він мусить почуватися так само, як і я. Чи став би він казати таке, якби сприймав мене не як жінку, а просто як іще одну людину на Землі?

Я усвідомлюю, що з нашої першої зустрічі сьогодні ми вперше по-справжньому залишилися наодинці — коли в кімнату, де спить Джеймі, можна зачинити двері. А скільки ночей ми провели без сну, пошепки розповідаючи одне одному епізоди свого життя, щасливі й трагічні, а голова Джеймі спочивала на моїх колінах? На саму думку про зачинені двері моє дихання прискорюється.

— Не думаю, що тобі потрібна розкладайка.

Я відчуваю, як Джаред допитливо дивиться на мене, проте не можу зустрітися з ним поглядом. Запізно — мені надто ніяково. Слова вже вилетіли.

— Ми поживемо тут, поки не закінчиться їжа, не хвилюйся. Я спав і на гіршому ложі, ніж ця канапа.

— Я не це маю на увазі,— кажу я, не підводячи погляду.

— Ліжко твоє, Мел. Я на нього не зазіхаю.

— Я не про те, — мій шепіт ледве чутно. — Я хотіла сказати, що для Джеймі ліжко завелике. І ще довго буде. Я могла б розділити ліжко з… тобою.

Мовчання. Я хочу звести очі, зазирнути Джареду в обличчя, але боюся. А раптом йому неприємно? Як я це витримаю? А раптом він мене прожене?

Його теплі мозолисті пальці піднімають моє підборіддя, і наші очі зустрічаються. Моє серце тьохкає.

— Мел, я… — раптово його обличчя серйознішає.

Я намагаюся відвернутись, але він міцно тримає моє підборіддя, аби я не могла втекти від його очей. Невже він не відчуває вогню поміж нами? Невже я одна це відчуваю? Не можу повірити. Та між нашими тілами сонце горить, розплескане, мов квітка між сторінками товстої книжки, пропікаючи наскрізь папір! Невже Джаредові почуття інші? Неприємні?

За мить він відвертає голову — мовить:

— Не варто, Мелані. Ти мені нічого не винна.

У горлі піднімається і застрягає клубок.

— Я не про те… Я не почуваюся зобов’язаною. І… ти теж не маєш так чутися. Забудь, що я сказала.