Розділ 40 Жахіття

Він замовк, немов чекав на відповідь.

— Я розумію, що для тебе це дуже… прикро. Ми не хотіли, щоб ти це бачила. Вибач.

Вибачити? Джефрі казав, що це Джаредова ідея. Він хотів вирізати і мене, порубати на шматки, розбризкати мою кров по стінах. Він ладен убити мільйон таких, як я, заради того, щоб повернути свою улюблену почвару. Порубав би нас усіх на срібні кавалки.

Джаред довго мовчав, чекаючи на мою реакцію.

— Напевно, ти хочеш побути сама. Гаразд. Якщо хочеш, я нікого до тебе не підпущу.

Я не ворухнулася.

Щось діткнулося мого плеча. Я сахнулась і втиснулася в гостре каміння.

— Вибач, — пробурмотів Джаред.

Я чула, як він підвівся, і світло, що через заплющені повіки здавалося червоним, потьмяніло — він пішов геть.

Біля входу в печеру він когось зустрів.

— Де вона?

— Вона хоче побути сама. Нехай.

— Відступи з дороги, Гоу.

— Думаєш, їй потрібне твоє співчуття? Співчуття людини?

— Я не брав участі…

Джаред відповів дуже тихо, але до мене долинуло відлуння:

— Так, цього разу не брав. Але ти один із нас, Іяне. Ти ворог. Ти чув, що вона сказала? Вона кричала, що ми чудовиська. Ось якими очима вона дивиться на нас зараз. Їй не потрібне твоє співчуття.

— Дай лампу.

Розмова урвалася. Спливла хвилина; я чула — чиїсь кроки наближаються до мене з-за рогу. Нарешті на моє обличчя впало світло, повіки спалахнули червоним.

Я ще дужче зіщулилася, гадаючи, що мене зараз торкнуться.