Розділ 38 Зворушена

Іян щось недоговорював.

Він повільно вдихнув і так само повільно видихнув.

— Я знаю, як ти любиш Джеймі. Це очевидно. Здогадуюся, що Джареда ти також любиш. Раніше я не хотів цього визнавати, але в цьому є сенс. Ти прийшла сюди заради них. Ти любиш їх обох, так само як Мелані. Джеймі — як брата. А Джареда…

Іян не хотів зустрічатися зі мною поглядом — втупився у стіну. Я також не дивилася на нього, а вивчала сонячний промінчик, що торкався червоних дверей.

— Скільки в тобі від Мелані, а скільки від себе? — запитав Іян.

— Не знаю. А яке це має значення?

— Велике. Для мене це важливо, — мовив він тихо, я ледве його почула. Не дивлячись на мене і, здається, не помічаючи, що він робить, Іян знову взяв мене за руку.

Якусь мить ми мовчали. Навіть Мелані не озивалася. Було приємно.

А тоді, так ніби хтось натиснув на перемикач, Іян знову став собою. Він щиро засміявся.

— Час на моєму боці,— мовив він, досі усміхаючись. — У нас усе життя попереду. Одного дня ти все зрозумієш і подумаєш: і чого я прикипіла до того Джареда?

«Ага, помрій».

Я також засміялася, щаслива з того, що він знову жартує.

— Вандо? Вандо, можна мені увійти? — з коридору долинув голос Джеймі, зазвучав тупіт його черевиків. Він зупинився біля самого входу в печеру.

— Ну звісно, Джеймі.

Я потягнулася до нього, ще він не встиг увійти. Останнім часом ми зовсім не бачилися — я була то без тями, то чимось зайнята.

— Привіт, Вандо! Привіт, Іяне! — Джеймі широко усміхався, а його волосся стрибало, коли він рухався. Він потягнувся до моєї руки, але поміж нами був Іян. Тому Джеймі прилаштувався на краєчку мого матраца і поклав руку мені на коліно. — Як ти почуваєшся?

— Ліпше.

— Зголодніла? На обід — телятина з кукурудзяною кашею! Принести тобі?

— Ні, дякую. Я зараз не хочу. Як ти? Я давно тебе не бачила.

Джеймі скорчив гримасу.