Розділ 37 Бажання

— Все буде гаразд, Іяне, — мовила я. — Я не боюся.

— А тобі нічого боятися. Обіцяю — більше ніхто й ніколи пальцем тебе не торкнеться. Тут ти в безпеці.

Було важко відвести погляд від його очей, коли вони ось так палахкотіли. Важко сумніватися в його словах.

— Так, — погодився Джаред, — у безпеці.

Він ступав позаду, і з-за Іянового плеча я добре роздивилася його обличчя.

— Дякую, — прошепотіла я.

Більше ніхто не порушив мовчанки, поки ми не опинилися біля входу в печеру, затуленого червоно-сірими дверцятами.

— Не відчиниш? — мовив Іян Джареду, кивнувши на двері.

Джаред не поворухнувся. На його обличчі знову з’явився непроникний вираз.

— Твоя кімната? Нічого не скажеш, гарну місцину ти вибрав, — мовив Джаред скептично.

— Тепер тут буде кімната Ванди.

Я прикусила губу. Хотіла-бо сказати Іянові, що це не може бути моя кімната, але не встигла: Джаред засипав його запитаннями.

— Де спатиме Кайл?

— Поки що він поживе з Везом.

— А ти?

— Ще не знаю.

Вони витріщилися один на одного оцінювальними поглядами.

— Іяне, це… — почала була я.

— Ой, — перебив він, так ніби щось згадавши… так ніби тільки-но згадав, що тримає мене на руках. — Ти втомилася, правда? Джареде, може, відчиниш двері, будь ласка?

Не мовивши й слова, Джаред щосили смикнув червоні дверцята, й вони вдарилися об сірі.