Розділ 37 Бажання

— …на сьогодні з неї досить. А ти йди собі на кухню.

Вони довго дивилися один на одного, а мої пальці вже були бордові.

— Я здатен її донести, — нарешті мовив Джаред тихо.

— Ти впевнений? — виклично зронив Іян. Він витягнув руки зі мною.

Пропонував.

Джаред подивився мені в очі, зітхнув і відпустив мою руку.

«Як боляче!» — вигукнула Мелані. І говорила вона про пекучий біль у грудях, а не про онімілі пальці.

«Вибач. Нічого не можу з собою вдіяти».

«Він не твій».

«Так, знаю».

«Ой».

«Вибач».

— Я піду з вами, — мовив Джаред, коли Іян рушив до виходу з переможною посмішкою на вустах. — Є розмова.

— Як знаєш.

Поки ми простували темним тунелем, Джаред мовчав. Він рухався так тихо, що я не була впевнена, чи він досі йде. Тільки біля освітленого кукурудзяного поля він випірнув поруч.

Він не зронив і слова, поки ми не зайшли в печеру й не залишилися наодинці.

— Як гадаєш, можна довіряти Кайлу? — запитав Джаред.

Іян пирхнув.

— Він завжди вихваляється, що вміє дотримати слова. Зазвичай я схильний йому вірити. Але в нашій ситуації… Я не випущу Ванду з поля зору.

— Добре.