Але стометрівку важко зіпсувати. Індивідуальні види спорту за участі паразитів дивитися цікавіше, ніж командні. На окремих доріжках вони показують куди кращі результати.
— Мел, розслабся, — гукнув Джаред.
Я за звичкою стояла біля чорного ходу. Не тому, що готувалася щомиті втікати, — просто так звикла.
Я підійшла до Джареда. Він мовчки всадовив мене собі на коліна й поклав підборіддя на голову.
— Зручно? — запитав він.
— Так, — відповіла я. Мені насправді було дуже-дуже зручно. Навіть тут, удома у прибульців.
Батько вживав чимало смішних приказок — часом зрозумілих тільки йому. «Вшкварити як на злам голови», «зелений як салат», «тверезий як огірок»… Одним із його улюблених висловів було «безпечно як удома».
Коли він учив мене їздити на велосипеді, а мама нервувала в дверях, він заспокоював: «Заспокойся, Ліндо, на вулиці безпечно як удома». А коли Джеймі боявся спати без світла, батько завжди повторював: «Тут безпечно як удома, жодного чудовиська на кілька миль».
А тоді за одну ніч світ перетворився на нічий кошмар, і ця фраза для нас із Джеймі тепер звучала як чорний гумор. Домівки стали найнебезпечнішими з усіх місць.
Ми ховалися в бору низькорослих сосон, спостерігаючи, як виїжджає з гаража будиночка на відлюдді машина з паразитами, й вирішували, чи варто швиденько збігати по харчі, чи надто ризиковано. «Як гадаєш, паразитів довго не буде?» — «Не думаю. Тут безпечно як удома. Забираймося звідси».
І от зараз я сиджу й дивлюся телевізор — як п’ять років тому, коли батьки сиділи в сусідній кімнаті, так ніби й не було тих ночей, коли ми з Джеймі ховалися в каналізаційних люках разом зі зграями щурів, а крадії тіл із ліхтариками шукали злодіїв, яким удалося втекти, прихопивши мішок сушених бобів чи миску холодних спагеті.
Знаю, навіть якби ми з Джеймі вдвох спромоглися протягнути двадцять років, ми б ніколи не відчули знову, що таке безпека. Ба більш ніж просто безпека — щастя. Я щаслива і в безпеці — гадала, що більше ніколи не відчую такого.
Джареду вдалося повернути нам це відчуття — самою тільки своєю присутністю…
Я вдихнула запах його шкіри, відчуваючи тепло його тіла.
Джареда супроводжують безпека і щастя. Навіть «удома».
«В його присутності я й зараз почуваюся в безпеці,— усвідомила Мелані, відчувши тепло Джаредової руки, яка була всього за кілька дюймів. — Хоча він і не здогадується, що я тут».
Натомість я не почувалася в безпеці — ніщо не робило мене такою вразливою, як кохання до Джареда.
Цікаво, чи ми з Мелані покохали б Джареда, якби він завжди був таким, як зараз, а не усміхненим Джаредом із наших спогадів, який з’явився в житті Мелані з повними жменями надій і чудес? Чи приєдналася б вона до нього, якби він завжди був таким жорстоким і цинічним? Якби від утрати батька і старших братів його серце закрижаніло так само, як серце Мелані — від утрати батька?
«Звісно, — ні на хвилину не засумнівалася Мел. — Я б усе одно покохала Джареда. Навіть такий він мій».
Цікаво, а я? Чи кохала б я його, якби у її спогадах він завжди був таким?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Господиня» автора Стефені Маєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 29 Зрада“ на сторінці 5. Приємного читання.