Розділ 29 Зрада

Іян прикипів до місця.

— Заперечую.

— Ні, Іяне, все гаразд. Іди поспи. Я впораюсь, — я легенько штовхнула його ліктем.

Іян із сумнівом зазирнув мені обличчя.

— Це ж не самогубство? Заради хлопчика? — з притиском запитав він.

— Ні, Джаред не брехатиме Джеймі.

Джаред мало не скривився, коли я просто, з довірою, вимовила його ім’я.

— Будь ласка, Іяне, — благала я. — Я хочу з ним поговорити.

Іян довго дивився на мене, тоді нахмурився до Джареда й гаркнув як наказ:

— Її звати Ванда, а не істота. Не смій і пальцем її торкнутися. Ще один синець — і тобі вже не буде чого ховатися.

Від такої погрози я зіщулилася.

Іян різко розвернувся й пірнув у темряву.

Якусь мить ми з Джаредом дивилися на порожнє місце, де щойно стояв Іян. Я першою перевела погляд на Джареда. Коли він зрештою підняв на мене очі, я одразу ж опустила погляд.

— Ого. А він не жартує, так? — мовив Джаред.

Здається, то було риторичне запитання.

— Присядеш? — запропонував він, поплескавши рукою по матрацу.

Якусь мить я вагалася, а тоді сіла на краєчок матраца ближче до нори, якнайдалі від Джареда. Мелані це не сподобалося: їй хотілося бути біля нього, вдихати запах і відчувати тепло його тіла.

Але я цього не хотіла — не тому, що боялася побоїв; у ту мить Джаред був зовсім не злий, радше втомлений, виснажений. Мені просто не хотілося перебувати поруч із ним. Коли він був поруч, серце краялося від його ненависті.

Схиливши голову набік, Джаред спостерігав за мною; зустрівшись із ним поглядом, я миттю відводила очі.

— Вибач за вчорашнє — за обличчя. Я не повинен був…