Розділ 29 Зрада

Я опустила очі на власні руки, зціплені в замок.

— Не бійся мене.

Я кивнула, навіть не подивившись на нього.

Він буркнув:

— А я думав, ти не проти побалакати.

Я знизала плечима. В повітрі важко повисла Джаредова ворожість, і я не могла вимовити й слова.

Джаред поворухнувся. Він посунувся по матрацу, аж поки не опинився поряд зі мною, — як і хотіла Мелані. Занадто близько — було важко думати, важко дихати, — але я не змогла змусити себе відсунутися. Дивно… Мелані, яка так довго цього чекала, раптом не на жарт розізлилася.

«Що таке?» — запитала я, наполохана такою бурхливою реакцією.

«Чого це він до тебе підсувається? А ти, бачу, зовсім не проти».

Вперше відтоді, як ми покинули цивілізацію, від неї повіяло ворожістю. Я була вражена. Так не чесно!

— В мене до тебе тільки одне запитання, — мовив Джаред, обірвавши нашу суперечку.

Я зустрілася з ним очима — і миттю опустила погляд, сахаючись жорстокості в його зіницях й обурення Мелані.

— Мабуть, ти здогадуєшся, про що я. Джеб і Джеймі всю ніч мучили мене розмовами…

Я чекала на запитання, втупившись у мішок із рисом навпроти — мою вчорашню подушку. Краєм ока я помітила, як Джаред підносить руку, й інтуїтивно скулилася біля стінки.

— Я тебе не битиму, — повторив він роздратовано і твердо взяв мене за підборіддя, щоб змусити поглянути на нього.

Від його дотику серце закалатало, на очі навернулися сльози. Я моргнула.

— Вандо… — Джаред вимовив моє ім’я повільно — неохоче, сказала б я, хоча голос його був рівний. — Мелані досі жива — вона в тобі? Скажи мені правду.

Мелані, як бульдозер, поперла на мене. Було боляче — від її спроб вивільнитися мене прошила мігрень.

«Припини! Хіба не бачиш?»

Тверда лінія його вуст, зморшки навколо очей були більш ніж промовистими. Байдуже, що я відповім, що відповість Мелані.