Розділ 25 Схиляння

Кутики губ Джеймі повільно подерлися вгору. Йому подобалася ідея — він досвідченіший за мене!

— Як у вас проходить процес старіння? — запитав Док. — Природна тривалість життя?

— У нас немає такого поняття, — відповіла я. — Поки у нас є здоровий носій, ми можемо жити вічно.

Тихе бурчання — гнів? страх? відраза? — не зрозуміло, що саме, — прокотилося печерою. Я збагнула, що впорола дурницю — не слід було цього казати. Адже це може означати тільки одне…

— Чудово, — з ненавистю тихо зронила Шерон, яка так і сиділа не обертаючись. Джеймі стиснув мою долоню, знову прочитавши в моїх очах бажання накивати п’ятами. Але цього разу я обережно висмикнула руку.

— Я вже наїлася, — прошепотіла я, хоча майже не торкнулася хліба. Я зіскочила з тумби і, тримаючись попід стіною, втекла.

У великій печері з грядкою мене наздогнав Джеймі — він приніс залишки хліба.

— Було дуже цікаво, чесно, — сказав він. — Не думаю, що хтось дуже засмутився.

— Це Джеб підмовив Дока, так?

— Ти гарно розповідаєш. Щойно люди про це дізнаються, захочуть послухати. Так само, як ми з Джебом.

— А якщо я не хочу їм розповідати?

Джеймі нахмурився.

— Ну, тоді… тоді не треба. Але ж ти не проти розповідати мені?

— Це інше. Тобі я подобаюся, — я могла б сказати «ти не мрієш мене убити», але це б його засмутило.

— Щойно люди познайомляться з тобою ближче, вони всі тебе сподобають. Іян і Док уже сподобали.

— Не сподобали, Джеймі. Їм просто страшенно цікаво.

— Звісно, цікаво.

— У-ух, — застогнала я. Ми вже підійшли до нашої кімнати. Відсунувши ширму, я впала на матрац. Джеймі спокійно присів і обхопив коліна руками.

— Не сердься, — благально мовив він. — Джеб хотів як краще.

Я знову застогнала.