Розділ 25 Схиляння

Док показав яскраво-червоні долоні.

— А ми — мило.

Джеймі засміявся.

— Ви виграли.

Док жартівливо уклонився по самий пояс, а потім обернувся до мене.

— Вандо, у мене є до тебе запитання…

Я звела брови.

— Мені цікаво… З усіх планет, на яких ти побувала, хто нам, людям, фізично найближчий?

Я моргнула.

— А що?

— Та так, звичайна цікавість біолога. А ще я думав про ваших цілителів… Де вони навчилися зцілювати, а не просто лікувати симптоми, як ти сказала? — Док промовляв голосніше, ніж було необхідно, — щоб усі чули. Дехто озирнувся — Труді та Джефрі, Лілі, Волтер…

Я міцно обхопила себе руками, наче хотіла сховатися.

— Це вже два запитання, — ледь чутно зронила я.

Док усміхнувся і жестом підохотив мене. Джеймі стиснув мою долоню, і я, зітхнувши, сказала:

— Ведмеді з Планети Туманів, напевно.

— Це там, де пазурзвірі?

Я кивнула.

— А чим ведмеді схожі на нас? — підштовхував далі Док.

Я закотила очі, відчуваючи, що без Джеба тут не обійшлося, і продовжила.

— Вони багато в чому схожі на ссавців. Теплокровні, мають хутро. Кров у них не зовсім така, як ваша, але виконує ту ж саму функцію. У них подібні емоції, подібна потреба товариства та творчості.