Розділ 25 Схиляння

— Творчості? — Док зачудовано — або вдавано-зачудовано — гойднувся вперед. — Як це?

Я подивилася на Джеймі.

— Ти ж знаєш. Чому не розповіси Доку?

— Я можу щось переплутати.

— Не переплутаєш.

Він подивився на Дока — той кивнув.

— Вся справа у їхніх неймовірних лапах, — Джеймі аж засяяв. — Вони мають подвійні суглоби і здатні згинатися в обидва боки, — він потягнув пальці, мов намагаючись вигнути їх назовні.— Лапа з одного боку м’яка, як моя долоня, а з другого — мов лезами всіяна! Цими лапами ведмеді вирізають скульптури з льоду. Створюють цілі міста з кришталевих палаців, які ніколи не тануть! Дуже гарно, правда ж, Вандо? — Джеймі обернувся до мене по підтвердження.

Я кивнула.

— Вони бачать різні спектри кольорів, адже крига вся грає веселками. Кришталеві міста — їхня гордість. Вони постійно їх удосконалюють. Колись я чула про ведмедя на ім’я… схоже на Ткач Мішури, але на тій мові воно звучало краще. Здавалося, що крига читала його думки і сама втілювала будь-які його фантазії. Одного разу я мала честь роздивитися його витвори. Це один із найприємніших моїх спогадів.

— А сни їм сняться? — тихо запитав Іян.

Я криво усміхнулася.

— Не такі яскраві, як людям.

— А як ваші цілителі здобувають знання про фізіологію нових видів? Сюди ви прибули вже підготовлені. Ще на самому початку окупації я неодноразово бачив, як смертельно хворі пацієнти виходять із лікарень цілком здоровими… — на вузькому чолі Дока залягла глибока зморшка-птичка. Док ненавидів чужинців так само, як і всі, але на відміну від решти, ще й заздрив їм.

Я не хотіла відповідати. Усі нашорошили вуха, але то вже була не красива казочка про скульпторів-ведмедів. То була історія людської поразки.

Насупивши чоло, Док чекав.

— Цілителі… вони… беруть зразки, — пробурмотіла я.

На обличчі Іяна розпливлася багатозначна посмішка.

— Викрадення інопланетянами.

Я промовчала.

— Звісно, — промовив Док, піджавши губи.