Розділ 22 Допит

— Зазвичай душа пробує пожити на одній чи на двох планетах — частіше за все, на двох, — а потім оселяється там, де їй більше сподобалося. А згодом, коли її тіло от-от помре, просто переходить до іншого носія того ж виду на тій самій планеті. Міняти вид носіїв дуже складно. Для більшості душ це просто нестерпно. Бувають такі, що взагалі не міняють планети, на якій народилися. Дуже рідко хтось не може підібрати собі місце й переселяється на третю планету. Колись мені трапилася душа, котра побувала на п’ятьох планетах, перш ніж оселилася серед кажанів. Там справді гарно — я мало сама не обрала те місце. Якби не сліпота…

— А на скількох планетах жила ти? — запитав Джеймі тихо-тихо. Якимось чином, поки я розповідала, його долоня опинилася в моїй.

— Це моя дев’ята, — відповіла я, ніжно стискаючи його пальці.

— Ого, дев’ята! — вигукнув він.

— Саме тому мене запросили викладати. Ми не ведемо статистики, проте я на власному досвіді пізнала більшість планет, нами… заселених, — я з обережністю вимовила останнє слово, але Джеймі воно не стурбувало. — Я не була лише на трьох, тепер уже на чотирьох — зовсім недавно відкрили новий світ.

Я приготувалася, що Джеб засипле мене запитаннями про новий світ або про планети, де я не була, та він лише задумливо перебирав сиву бороду.

— Чому ти ніде не осіла? — запитав Джеймі.

— Бо не знайшла місця, де б мені хотілось залишитися.

— А на Землі тобі сподобалося? Може, оселишся тут?

Я внутрішньо розсміялася з його дитячої віри — ніби в мене ще буде шанс перейти до іншого носія чи бодай прожити ще місяць у теперішньому тілі.

— Земля… вона дуже цікава, — пробурмотіла я. — Але на ній важче, ніж в інших світах.

— Важче, ніж у світі із замороженим повітрям і пазурзвірами? — запитав він.

— По-своєму так.

Як йому пояснити, що Планета Туманів небезпечна лише зовні? Набагато складніше, коли тебе атакують зсередини.

«Атакують», — перекривила Мелані.

Я позіхнула. «Власне, я не тебе мала на увазі. Я лише думала про мінливі емоції, які завжди мене видають. Але ти справді мене атакувала, насилаючи на мене свої спогади».

«Я засвоїла урок», — сухо запевнила вона. Я відчувала, як вона напружилася від усвідомлення, чия рука лежить у моїй долоні. У Мелані наростали емоції, які я не могла розпізнати. Щось схоже на злість, із присмаком бажання та домішкою відчаю.

«Ревнощі», — просвітила вона мене.

Джеб знову позіхнув.

— Щось я геть невихований: цілий день тримав тебе на ногах, а тепер півночі змушую розмовляти. Оце так гостинність! Ти, мабуть, страшенно втомилася. Ходімо, Джеймі, нехай Ванда трохи поспить.