Розділ 22 Допит

З цим я була категорично незгодна, проте промовчала — саме пережовувала хліб.

— Ванда? — перепитав Джеймі.

Я кивнула.

— Правда, їй личить? — Джеб так собою пишався, що, якби міг, сам би себе по спині погладив для більшої ваги.

— Правда, — сказав Джеймі.— А що, ви балакали про драконів?

— Ага, — захоплено промовив Джеб, — але не про рептилій. Ті дракони желеподібні й навіть можуть літати… у певному роді. Просто повітря там густе як желе, тому літання більше схоже на плавання. А ще вони плюються кислотою. По-моєму, не гірше за вогонь, що скажеш?

Поки Джеб годував Джеймі подробицями життя драконів, я з’їла ще одну порцію супу і випила цілу пляшку води. Дочекавшись, поки я наїмся, Джеб знову розпочав атаку.

— А ця кислота…

Джеймі, на відміну від Джеба, запитань не ставив, але тепер я обережніше продумувала кожне своє слово. Проте цього разу, умисно чи ні, Джеб не питав нічого делікатного, отож моя пильність була зайвою.

Світло повільно згасало, аж поки коридор не занурився у цілковиту темряву. Згодом затанцювали відбитки сріблястого сяйва місяця, і коли мої очі призвичаїлися, світла було достатньо, аби розрізняти силуети хлопчика і старого.

Уночі Джеймі присунувся до мене поближче. Я навіть не усвідомлювала, що, розповідаючи, машинально занурювала пальці у його волосся. Але, помітивши, як Джеб за мною спостерігає, склала руки на грудях.

Зрештою Джеб широко позіхнув, та так смачно, що ми з Джеймі миттю й собі позіхнули.

— Ти гарно розповідаєш, Вандо, — зазначив Джеб, потягуючись.

— Я цим займалася… раніше. Викладала в університеті Сан-Дієго. Читала курс історії.

— Учителька! — захоплено промовив Джеб. — Хіба це не диво? Ти станеш нам у пригоді. Шерон, дочка Меґ, пробує навчати трьох наших дітлахів, але знає замало. Їй гарно дається математика і точні науки. А тепер у нас буде ще й історія…

— Я викладала тільки нашу історію, — перебила я, бо чекати, поки він зробить паузу, було марно. — Навряд чи з мене вийде гарна вчителька. Я не маю відповідної підготовки.

— Краще ваша історія, ніж нічого. Нам, людям, не завадить підучитися, оскільки Всесвіт, здається, населений густіше, ніж ми собі уявляли.

— Але я не була справжнім викладачем, — сказала я майже у відчаї. Невже Джеб щиро вважає, що хтось захоче слухати мене, не кажу вже про мою версію історії? — Я була чимось на кшталт почесного професора, запрошеного лектора. Мене запросили винятково через те… власне, причина пов’язана з моїм ім’ям.

— Саме хотів тебе розпитати, — самовдоволено мовив Джеб. — А про твій викладацький досвід можемо поговорити пізніше. То чому тебе назвали Вандрівницею? Я вже чув багато чудернацьких імен: Суха Вода, Пальці В Небі, Падіння Вгору, і все це впереміш із Джонами і Джимами. Я мало не божеволію від цікавості.

Я почекала, аж поки не впевнилася, що він готовий слухати.