Розділ «З»

Вечеря виявилася бучним бенкетом. І неймовірним задоволенням для Енн стало вкладання всіх дітей до ліжок. З такої особливої нагоди Сьюзен дозволила їй укласти навіть Ширлі.

— День сьогодні незвичайний, пані Блайт, дорогенька, — урочисто мовила вона.

— О, Сьюзен, звичайних днів не існує. У кожному є щось таке, чого немає в жодному іншому, хіба ви не помічали?

— Так, пані Блайт, дорогенька. Навіть минулої п’ятниці, коли в нас так дощило, на моїй рожевій герані з’явилися пуп’янки — опісля того, як вона три роки взагалі відмовлялася квітнути! А ви звернули увагу на кальцеолярії, пані Блайт, дорогенька?

— О, звісно! Я в житті не бачила таких кальцеолярій, Сьюзен! Як вам це вдається? («Ну от, і Сьюзен задоволена, і я не збрехала. Я справді в житті не бачила таких кальцеолярій… дякувати небесам!»)

— Це результат пильного й дбайливого догляду, пані Блайт, дорогенька. Але я мушу сказати вам іще дещо. Мені здається, Волтер щось підозрює. Певно, діти в селі щось йому сказали. Нинішні дітлахи знають більше, ніж їм варто було би. Позавчора він каже мені так замислено: «Сьюзен, а немовлята дуже дорогі?» Я була заскочена, пані Блайт, дорогенька, та не розгубилася. «Хтось, може, думає, що немовлята — це розкіш, — відповіла я, — та ми в Інглсайді вважаємо їх предметами нагальної потреби». А подумки я дорікнула собі тим, що обурювалася вголос жахливими цінами в гленських крамницях. Боюся, я спантеличила бідне дитя. Та якщо він запитає вас, пані Блайт, дорогенька, ви матимете час підготуватися.

— Ви мудро вийшли з делікатного становища, Сьюзен, — серйозно мовила Енн, — і так чи так дітям настав час дізнатись, чого ми чекаємо.

Проте найкраща була та мить, коли до неї прийшов Гілберт. Вона стояла при вікні, споглядаючи туман, що линув із моря понад залитими місячним сяйвом дюнами й гаванню, просотуючись у довгу вузьку долину, де й розташувався Глен Святої Марії.

— Як добре — повернутися додому після важкого дня й знайти тебе! Чи щаслива ти, моя Енн з-між усіх Енн?

— О, так! — Енн нахилилася, щоби понюхати квітучі яблуневі гілочки, які Джем поставив у вазу на її туалетному столику. Зусібіч вона була оточена любов’ю. — Гілберте, милий, приємно на тиждень знов стати Енн із Зелених Дахів, та в сотню разів приємніше повернутися додому й бути Енн із Інглсайду.