Розділ «13»

— Що це за потіпаха? — неприязно поцікавилася вона.

— Богиня Діана, — мовила Енн, обмінявшись усмішками з Гілбертом.

— Язичниця! Ну, то інша річ. Та на твоєму місці, Енні, я забрала б її з-перед дитячих очей. Я собі думаю, що такої чесноти як скромність уже не лишилося в цьому світі. Моя бабуся, — додала тітонька Мері-Марія з чарівною непослідовністю, так характерною для більшості її висловлювань, — завжди носила три нижні спідниці — і влітку, і взимку.

Тітонька Мері-Марія зв’язала всім дітям напульсники з вовни бридкого фуксинового відтінку й такий самий светр для Енн. Гілберт одержав від неї куцу негарну краватку, а Сьюзен — червону фланелеву нижню спідницю. Навіть Сьюзен уважала червоні фланелеві нижні спідниці геть старомодними; утім, вона чемно подякувала тітоньці Мері-Марії.

«Ця річ годилася б хіба якійсь із бідних місіонерок, — думала Сьюзен. — Три нижні спідниці, треба ж таке! Я тішу себе сподіванням, що я гідна жінка, проте й мені подобається та особа зі срібним луком. Одягу на ній, звісно, мало, та якби мені таку фігуру, може, і я не схотіла б її ховати. А тепер погляньмо, як там начинка для індички… хоча яка то начинка — без цибулі».

Того дня Інглсайд був повен щастя, простого старого доброго щастя, навіть попри в’їдливі шпильки тітоньки Мері-Марії, яка вочевидь нудилася в товаристві щасливих людей.

— Мені тільки грудину, дякую. (Джеймсе, їж суп тихо, не сьорбай). Ні, Гілберте, ти не такий мастак розрізувати індичку, як був твій батько. Він умів кожному дати найкращий шматок. (Дівчата, старші хотіли б теж іноді мовити слово. Мене виховували згідно з настановою «Дітей має бути видно, але не чути»). Ні, дякую, Гілберте, салат — це не для мене. Я не їм сирого. Так, Енні, я візьму трошечки пудингу. Ні, пироги з горіхами й чорносливом — то геть нестравний харч.

— Горіхові пироги Сьюзен — це поеми, достоту як яблучні пироги — ліричні вірші, — мовив лікар Блайт. — Вділи мені по шматочку обидва, моя дівчинко.

— Невже тобі подобається, Енні, що у твоєму віці тебе називають дівчинкою? Волтере, ти не доїв хліба з маслом. Скільки бідних дітей були б раді одержати цей шматок! Джеймсе, висякайся врешті-решт і сиди тихо, мене дратує твоє шморгання.

І все ж то було гарне й веселе Різдво. Навіть тітонька Мері-Марія після обіду відтанула, майже люб’язно сказавши, що вручені їй подарунки цілком непогані, і сиділа, зносячи присутність Миршавка зі страдницьким обличчям, що змушувало інших дещо соромитися своєї любові до цього кота.

— Здається, наші діти весело провели час, — усміхнулася Енн, дивлячись на візерунок переплетеного гілля дерев у саду проти сутінкового неба та білих пагорбів, і на самих дітей, що розсипали крихти хліба на галявині для птахів. Вітер тихо виспівував у верховітті, жбурляючи долі пригорщі снігу й віщуючи на завтра віхолу; проте Інглсайд мав свій погожий різдвяний день.

— Так, мабуть, — кивнула тітонька Мері-Марія. — Принаймні наверещалися вдосталь. Що ж до того, скільки вони з’їли… ну, то дитинство не вернеться, і я надіюся, вам для них не забракне рицини.