Розділ «11»

— Вам би серце стислося, панно Дью, якби ви почули молитву, яку він проказав того вечора. Джем сам її склав, бідолашне ягнятко. «Дорогий Боже, прости мені, що я нагрубіянив тітоньці Мері-Марії, і будь ласка, дорогий Боже, поможи мені бути чемним до тітоньки Мері-Марії». Я ледь не заплакала, панно Дью. Я сама не схвалюю, коли діти нечемні зі старшими, панно Дью, проте мушу визнати, що коли Берті-Шекспір Дрю кинув у неї кулькою із жованого паперу — вона пролетіла за якийсь дюйм від її носа, панно Дью! — я перестріла його ввечері коло хвіртки й дала із собою цілий пакет пончиків, хоч, звісно, і не сказала, за що. Він дуже тішився, панно Дью, бо ж пончики не ростуть на деревах, а Пані Збиране Молоко ніколи їх не готує. Нен і Ді… я не могла би звірити цього нікому, крім вас, панно Дью… лікар і пані Блайт гадки не мають, що таке діється в їхньому домі, бо вони вмить поклали б цьому край… Нен і Ді назвали свою стару порцелянову ляльку з розбитою головою «Мері-Марією», і, коли вона їх насварить, ідуть і топлять її — тобто ляльку — у діжці з дощовою водою. Багато було в нас таких веселих утоплень, еге ж. Та ви не повірите, панно Дью, що ця жінка зробила одного разу…

— Щодо неї я в усе повірю, панно Бейкер.

— Вона знов образилася на щось і за вечерею відмовилася й ложку в руки взяти; зате потім, перед сном, вона посунула просто в комору і з’їла обід, який я залишила сердешному панові лікарю… з’їла все до останньої крихти! Я не язичниця, панно Дью, дорогенька, але не збагну, як то доброму Господові не набридають деякі люди.

— Ви лиш не дозволяйте собі втратити ваше почуття гумору, панно Бейкер, — рішучо застерегла Ребекка Дью.

— О, я добре знаю, панно Дью, що, коли жаба втрапить під колесо воза, у цьому є й комічний бік. Питання в тім, чи бачить його жаба? Даруйте, що надокучала вам, панно Дью, але тепер мені полегшало. Я не могла розповісти всього цього панові лікарю та пані Блайт і відчувала, що, як не звірюся комусь, то просто вибухну.

— Мені це так знайомо, панно Бейкер.

— А тепер, панно Дью, дорогенька, — мовила Сьюзен, жваво підводячись, — чи не випити нам чаю перед сном? І як щодо холодного курячого стегенця, панно Дью?

— Я ніколи не заперечувала, — мовила Ребекка Дью, виймаючи з печі свої добре прогріті ноги, — що, доки ми не забуваємо про вищі цінності життя, смачна їжа в помірній кількості — то неабияка втіха.