Розділ «Тиріон»

— Чого ж лише половина? Якби жеглярі були гіскарцями, то з’їли б і собаку. — Мормонт роз’єднав грудину та спину панцера. — Скажи їй.

— Гаразд, скажу.

Сорочка просякла потом і липнула до грудей. Тиріон смикнув її кілька разів від себе, сподіваючись на подих легіту. Дерев’яний обладунок був жаркий, важкий і страшенно незручний; половина його ваги складалася зі старої фарби, якою шар за шаром, разів сто панцир перефарбовували наново. Тиріон пригадав, як на весіллі Джофрі один вершник показував на броні лютововка Робба Старка, інший — знак та кольори Станіса Баратеона.

— Для виступу перед королевою Даянерис нам знадобляться обидві тварини, — мовив карлик.

Якщо жеглярі заберуть собі в голову забити і з’їсти Купку, ані він, ані Копка їх не зупинить… але чималий меч пана Джорага змусить замислитися.

— То це так, Бісе, ти сподіваєшся вберегти собі голову?

— Пане Бісе, коли ласка. Ви розмовляєте з лицарем-герцівником. А відповідь буде — так. Щойно її милість взнає мої справжні чесноти, то вже не відпустить, а кохатиме, як рідного. Зрештою, я приязний малий, багато знаю корисного про свою рідню. Але те коли ще станеться… спершу маю до неї чимось піддобритися.

— Штуками та витівками своїх злочинів не змиєш. Даянерис Таргарієн — не мала дитина, якій можна задурити голову стрибками чи дотепами. Вона вчинить з тобою, як належить по правді.

«Е ні, оцього не треба.» Тиріон окинув Мормонта поглядом різнокольорових очей.

— А тебе вона як привітає, ця правдива королева? Теплими обіймами? Дівчачим хихотінням? Катовою сокирою? — Побачивши гнівне збентеження лицаря, Тиріон вишкірився. — Чи не чекаєш ти, щоб я повірив, наче в тому бурдеї ти справляв якесь доручення королеви? Або захищав її за півсвіту від неї самої? А чи не могло статися, що ти тікав од гніву драконової королеви, бо вона випхала тебе у три вирви? Але з якого дива їй тебе… ой, стривай, ти ж за нею шпигував!

Тиріон квохнув зі сміху, наче курка.

— І тепер ти сподіваєшся повернути її прихильність, подарувавши мене? Кепсько придумано, кажу відверто. І скоєно у п’яному відчаї. От якби я був Хайме… адже Хайме вбив її батька, а я — лише свого власного. Гадаєш, Даянерис мене стратить, а тебе пробачить? Вельми вірогідно, станеться протилежне. Може, це тобі варто скочити на ту свиню, добрий лицарю пане Джорагу? Нап’ясти залізне блазенське вбрання, наче Флоріан-…

Ударом, завданим дужою лицарською рукою, Тиріонову голову повернуло набік і гепнуло об чардак, аж вона підскочила. Намагаючись зіп’ястися на коліно, він відчув, як рота наповнює кров, і виплюнув вибитого зуба. «Гарнішаю з кожним днем; зате, схоже, штрикнув просто у рану.»

— Невже карлик сказав вам щось образливе, добрий лицареньку? — невинно запитав Тиріон, тилом долоні витираючи пухирі крові з розбитої губи.

— Мені обридла твоя чорна пащека, курдупелю, — мовив Мормонт. — У тебе в роті ще лишилося кілька зубів. Якщо хочеш їх зберегти, раджу уникати мене решту нашої подорожі.

— Нелегка справа! Ми ж поділяємо одне помешкання.

— Знайди собі сам, де спати. Внизу чи на чардаку, байдуже — аби мої очі тебе не бачили.

Тиріон так-сяк випростався на ноги.

— Воля твоя, — відповів він здорованеві крізь повний рот крові, але той вже пішов, гупаючи чоботами по дошках.

Унизу, в корабельній куховарні, Тиріон саме полоскав рота розведеною водою оковитою і щулився, коли щипало — аж тут його знайшла Копка.