Розділ «Тиріон»

Тиріон відстебнув пряжки шолома, скрутив його з голови і виплюнув набік грудку рожево-кривавого слизу.

— Наче пів-язика собі прокусив.

— Надалі кусай вдвічі сильніше, — здвигнув плечима пан Джораг. — Правду сказати, я й гірших герцівників бачив.

«Це така хвала, абощо?»

— Я впав з семиклятої свині й трохи не відкусив собі язика. Невже буває гірше?

— Буває. Отримати уламок списа в око і здохнути.

Копка хвацько зістрибнула зі свого собаки — великого сірого звіра на прізвисько Хрум.

— Штука не в тому, Хугоре, щоб добре битися. — Вона завжди мала обережність кликати його Хугором там, де могли почути. — Штука в тому, щоб примусити їх реготати і кидати монети.

«Жалюгідна дяка за кров та синці» — подумав Тиріон, але лишив думку при собі.

— Тут ми теж не впоралися. Ніхто не кинув ані монети. — «Ані копки, ані шажика.»

— Кинуть, коли вистава покращиться.

Копка стягла шолома з власної голови. Волосся буро-мишачого кольору впало на вуха. Очі її були карі, дивилися з-під важкої брили лоба; гладенькими щоками гуляв рум’янець. Вона витягла кілька жолудів зі шкіряної торбини — для Купки, щоб та повернула їх купою грошей. Свиня з’їла жолуді просто з долоні, задоволено верескнувши.

— Коли ми виступимо перед королевою Даянерис, на нас чекатиме срібний дощ, ось побачите.

Дехто з жеглярів уже гукав і тупотів п’ятами, вимагаючи нового герцю. Як завжди, найгучніше волав корабельний кухар. До нього Тиріон вже засвоїв стійку відразу, хай кухар і був на кораблі єдиним хоч напівпристойним гравцем у цивасу.

— Бачите, ми їм до вподоби! — мовила Копка зі слабенькою усмішкою надії. — З’їдемося ще раз, Хугоре?

Він хотів був відмовити, але його врятував один з помічників, гучно щось вигукнувши. Стояв пізній ранок, і капітан знову хотів вислати човни. Велетенське смугасте вітрило коча кволо висіло зі щогли вже багато днів, але капітан не полишав надії віднайти вітер десь північніше. А це означало веслувати, веслувати і знову веслувати. На жаль, човни були невеличкі, а корабель — чималенький; тягти його човнами була тяжка, пітна, особливо виснажлива у спеку праця, що лишала на долонях криваві мозолі, а у спинах — тяжку ломоту. Та якби ж з неї була бодай якась користь… Жеглярі ненавиділи тягти корабель, і Тиріон не міг їх винуватити.

— Вдовиця мала б посадити нас на галеру, — тихенько та кисло пробурмотів він. — Якби хтось витяг мене з-поміж цих клятих дощок, був би тому вдячний. Ще й, здається, скабку загнав між ніг.

Мормонт зробив, що попрохали, хоч і насупився невдоволено. Копка зібрала пса та свиню докупи і повела униз.

— Ти б сказав своїй красній панні, щоб засувала двері, коли сидить унизу, — мовив пан Джораг, розстібаючи пряжки на ременях, що з’єднували грудину дерев’яного панцера зі спиною. — Бо щось хлопці забагато теревенять про шкварки, реберця та окости.

— Ця свиня — половина всієї худоби в її господарстві.