Розділ «Тиріон»

Дівчина навіть не ворухнулася узяти кухоль.

— Дякую, м’сьпане, але не треба. — Вона відсунулася далі. — Не варто було мені вам надокучати.

— То ти хочеш цілісіньке життя кудись тікати? — спитав Тиріон, поки мала не встигла вислизнути крізь двері.

Почувши, Копка зупинилася. Щоки її яскраво порожевіли; Тиріон злякався, чи не заплаче вона знову. Але натомість мала зухвало випнула нижню губу і відповіла:

— Ви теж тікаєте!

— Тікаю, — зізнався він, — та я тікаю кудись, а ти — звідкілясь. Між одним та іншим пролягає прірва.

— Ми б нікуди не мусили тікати, якби не ви!

«Треба мати певну хоробрість, щоб отак кинути мені просто в лице.»

— Це ти про Король-Берег чи про Волантис?

— І про те, і про інше. — В очах її блищали сльози. — Про все. Чому ви не виїхали з нами на герць за наказом короля? Нічого б вам не зробилося. Хіба так важко було м’сьпанові видертися на нашого собаку і трохи розважити малого короля? Ну посміялися б з вас, та й по тому!

— Посміялися б, кажеш, — мовив Тиріон. «Натомість я примусив їх посміятися з Джофа. Хіба не хитро придумав?»

— Мій брат каже: це добре — звеселяти людей. Чесна справа, усіма шанована. Брат каже… каже…

Обличчям її покотилися сльози.

— Мені шкода твого брата.

Раніше, у Волантисі, Тиріон вже казав їй ті самі слова. Втім, тоді вона була така занурена у своє горе, що, мабуть, і не почула. Зате, вочевидь, почула зараз.

— Шкода. Вам шкода, кажете? — Вуста її затремтіли, щоки змокли, очі нагадували глибокі ями з червоними краями. — Тієї ж ночі ми втекли з Король-Берега. Брат казав, що так буде краще — бо хтось вирішить перевірити, чи не мали ми стосунку до смерті короля, і візьме нас на тортури. Спершу ми поїхали до Тирошу. Брат гадав, що дотуди вже досить далеко. Але помилявся. Ми там знали одного жонглера — багато років він кидав у повітря своє причандалля коло Водограю П’яного Бога. Сам він уже був старий, руки втратили спритність, інколи його м’ячики падали, і він ганявся за ними площею, але тирошійці однак сміялися і кидали йому гроші. Одного ранку ми почули, що тіло його знайшли у храмі Тріоса. Тріос має три голови, і коло дверей храму стоїть його велика подоба. Старого розрізали на три частини і запхали їх у три роти Тріоса. Але коли частини зшили, то побачили, що голови немає.

— Голова була дарунком для моєї милої сестри. Старий був карликом, так?

— Так, він був коротун. Як ви і Оппо. Як Шажик. То скажете, вам шкода і жонглера теж?

— Я й не знав, що твій жонглер жив на світі, аж до цього дня… і все ж — так, я шкодую про його смерть.

— Він помер за вас. Його кров — на ваших руках.