Розділ «Джон»

— І як би ви це зробили?

— Я тобі покажу. — Мелісандра обійняла Привида тендітною рукою, і лютововк лизнув їй обличчя. — Господь Світла у мудрості своїй створив нас чоловіком і жінкою, двома частинами великого цілого. В нашому поєднанні є сила. Сила творити життя. Сила творити світло. Сила відкидати тіні.

— Тіні? — Вимовлене слово одразу ж здалося йому темнішим.

— Кожен, хто ходить землею, відкидає тіні на світ. Якісь із них — тонкі й слабкі, інші — довгі та темні. Озирнися за себе, Джоне Сніговію. Місяць поцілував тебе і вирізьбив твою тінь на кризі у двадцять стоп заввишки.

Джон зиркнув за плече. Там справді була тінь, як вона і сказала — змальована місячним сяйвом на Стіні. «Дівчинка у сірому на коні, що помирає, — подумав він. — Їде сюди, до тебе. Ар’я.» Джон обернувся до червоної жриці, відчуваючи її тепло. «Вона має силу.» Думка прийшла непроханою, вхопила його залізними зубами, але такій жінці він не хотів нічого заборгувати — навіть за ціну життя своєї сестричечки.

— Колись Далла дещо мені сказала. Валина сестра, дружина Манса Розбишаки. Сказала, що чари — це як меч без руків’я. Немає безпечного способу його вхопити.

— Мудра жінка. — Мелісандра підвелася, червоні шати поворушив вітер. — І все ж меч навіть без руків’я лишається мечем. Добре мати меча, коли навколо вороги. Тепер слухай мене, Джоне Сніговію. Дев’ять гайворонів полетіли до білого лісу шукати ворогів з твого наказу. Троє з них мертві. Ну насправді ще не мертві, але смерть уже чекає, і вони їдуть просто їй у пащу. Ти надіслав їх бути твоїми очима у пітьмі, але до тебе вони повернуться без очей. Я бачила їхні бліді мертві обличчя у полум’ї. Порожні очниці спливали кров’ю.

Вона відкинула волосся назад, її червоні очі засяяли.

— Ти не віриш мені. Але повіриш. Ціною віри буде три життя. Хтось скаже — невелика ціна за мудрість… але ти не мав би її платити. Пам’ятай це, коли побачиш сліпі спотворені обличчя своїх мертвих. І коли цей день настане — прийми мою руку.

З її блідої плоті здіймався туман; на мить Джонові здалося, що між пальців Мелісандри танцюють світлі чародійські вогники.

— Прийми мою руку, — повторила вона, — і дозволь урятувати твою сестру.