Розділ «Зниклий князь»

— Хай так, — відповів Стрікланд, — але самотужки ми не маємо надії…

Грифові вже остогидло боягузтво отаман-полковника.

— Де ж самотужки! За нас стане Дорн. Хіба може не стати? Принц Аегон — син принцеси і великої князівни Елії так само, як принца Раегара.

— Саме так, — додав малий, — і хто тоді лишиться на Вестеросі проти нас? Жінка!

— Не абияка, а з Ланістерів! — заперечив отаман-полковник. — Стерво матиме при боці Крулеріза, його не можна скидати з рахунку. За ними обома стоятиме багатство і міць Кастерлі-на-Скелі. Іліріо каже, малий король заручений з панною Тирел — отож доведеться мати справу ще й з могуттям Вирію.

Лазвель Пик застукотів кісточками пальців по столі.

— Століття минуло від нашого вигнання, та дехто ще й досі має друзів у Обширі. Могуття Вирію може виявитися меншим, ніж його собі малює Мейс Тирел.

— Принце Аегоне, — мовив Трістан Водограй, — ми ваші вірні прибічники. То ви конче вирішили — рушати на захід замість сходу?

— Вирішив! — палко відповів Аегон. — Якщо моя тітонька вдовольнилася Меєрином, хай сидить там, мені байдуже. Я обійму Залізний Престол сам — звоювавши його вашими мечами та вашою вірністю. Рушаймо швидко, вдармо міцно — і здобудемо кілька перемог ще до того, як Ланістери взнають про нашу висадку. Тоді за нашу справу стануть інші.

Водограй посміхнувся на знак схвалення. Інші перезирнулися задумливо. Тоді Пик мовив:

— Ліпше загинути на Вестеросі, ніж на гемонській дорозі.

Марк Мандригуля реготнув і додав:

— Як на мене — ще ліпше жити на багатих землях у добрячому замку.

Франклин Буйцвіт ляснув долонею по руків’ю меча і мовив:

— Така нагода врізати голови кільком Фосовеям! Я з вами.

Коли решта почала говорити, перебиваючи одне одного, Гриф зрозумів, що вітер перемінився. «Такого Аегона я ще не бачив.» Задум не був зваженим і поміркованим, але Грифові набридла зваженість, остогидла обережність, таємниці, чекання невідомо чого. З перемогою чи з поразкою — але він побачить Грифонове Сідало ще раз перед смертю і буде похований у могилі поруч із батьком.

Один за одним старшина «Золотої Дружини» підводилася, ставала на коліна і складала мечі до ніг його юного принца. Останнім до них приєднався Галайда Гаррі Стрікланд, незважаючи на тяжко намозолені ноги.

Коли вони виходили з намету отаман-полковника, сонце вже зачервонило західне небо і намалювало кармазинові тіні на золотих черепах. Франклин Буйцвіт запропонував поводити принца табором та познайомити з кількома ще невідомими йому «хлоп’ятами». Гриф дав свою згоду.

— Але пам’ятай: для решти полку він має лишитися Молодим Грифом, поки ми не перетнемо вузьке море. А вже на Вестеросі помиємо йому волосся і вдягнемо у обладунок.

— Гаразд, зрозумів. — Буйцвіт ляснув Молодого Грифа по спині. — Ходімо. Почнемо з куховарів. Заприятелювати з ними — на користь кожному.