— Не кожна людина є такою, якою здається, а принцові варто берегтися особливо… та якщо зайти цим шляхом надто далеко, недовіра отруїть тебе, оселить у душі гіркоту і боягузтво.
«Саме так сталося з королем Аерисом. Наприкінці навіть Раегар не міг заперечити очевидного.»
— Найкраще обирати середній шлях. Чекати від людей, щоб вони заслужили твою довіру відданою службою… та коли вже заслужать, винагороджувати їх щиро і щедро.
Хлопець кивнув.
— Я пам’ятатиму.
Принцові дали найкращого з трьох коней — чималенького мерина, кольором сірого, але дуже світлого, майже білого. Гриф і Хальдон їхали поруч на дещо менших конях. Дорога протягом версти тяглася на південь попід високими білими мурами Волон Териса, а тоді залишила місто позаду і побігла вздовж химерно покручених берегів Ройни крізь вербові гайки, повз макові поля і високий дерев’яний млин, чиї крила рипіли, обертаючись, наче старі кістки.
«Золота Дружина» знайшлася коло річки, коли сонце вже котилося униз на заході. Табір їхній схвалив би навіть Артур Дейн — щільно скупчений, добре опоряджений, зручний у захисті. Навколо було викопано глибокий рівчак з загостреними кілками всередині. Намети стояли шерегами, між ними лишалися широкі проходи. Коло річки влаштували нужники, щоб потік змивав людський послід. Конов’язі розташувалися на півночі, а далі коло води паслося зо два з половиною десятки слонів, висмикуючи очерет хоботами. Гриф схвально зиркнув на великих сірих тварин. «Нема у всьому Вестеросі бойового коня, щоб устояв проти отаких чудовиськ.»
Високі бойові корогви золототканої парчі віяли за вітром на високих жердинах, поставлених по всьому кордону табору. Під ними на чатах стояли і ходили озброєні та вдягнені у броню вартові, сторожко спостерігаючи за наближенням будь-кого. Гриф боявся, що полк за Гаррі Стрікланда спіткають лінощі та розпуста, бо новий полковник надто полюбляв шукати приязні товариства замість тримати суворий лад. Та скидалося, що побоювання не справдилися.
Біля воріт Хальдон щось мовив десятникові варти, і той вислав гінця по когось зі старшини. Той, хто з’явився на виклик, був саме такий бридкий, яким Гриф пам’ятав його востаннє: череватий незграбний здоровило, чиє зухвале сердюцьке обличчя вкривала сітка старих рубців. Праве вухо йому наче пес пожував, а лівого бракувало зовсім.
— Не кажи, Буйцвіте, що ти тут над кимось головуєш! — мовив Гриф. — Я гадав, «Золота Дружина» має гідність і пам’ятає звичаї!
— Гірше, сраколюбе! — буркнув Франклин Буйцвіт. — Мене ще й на лицаря висвятили.
Він ухопив Грифа за передпліччя, притягнув до себе в обійми, од яких трохи не затріщали кістки.
— А ти страшний, як козяча смерть, навіть для людини, що мертва вже дванадцять років. Синє волосся? Що за дурня? Коли Гаррі сказав, що ти скоро припхаєшся, я трохи не обісрався з несподіванки. Ти ба, і Хальдон тут! На пику, як завше, холодний, мов дірка здохлої хвойди. А ходить гордо, наче в сраку ратище запхав! Тебе я теж радий бачити.
Сердюк обернувся до Молодого Грифа.
— А це в нас хто? Мабуть…
— Мій зброєносець. Знайомся, хлопче — це Франклин Буйцвіт.
Принц привітав лицаря, кивнувши головою.
— Буйцвіт — прізвище байстрюцьке. Ви походите з Обширу.
— А чого ж ні! Моя мати була пралею у Сидрівці, аж раптом один із княжих синів її зґвалтував. То я, виходить, Фосовей брунатного яблука, чи щось таке. — Буйцвіт майнув їм рукою, щоб заходили до воріт. — Ходімо зі мною. Стрікланд скликав старшину до намету. Військова рада. Кляті волантинці струшують списами і питають про наші наміри.
Вояки «Золотої Дружини» мулялися ззовні своїх наметів: кидали кості, сьорбали з кухлів, відганяли мух. Грифові стало цікаво, скільки з них знають, хто він такий. «Авжеж небагато. Дванадцять років — довгий час.» Навіть ті, хто свого часу їхав у походах поруч із ним, можуть не впізнати вигнаного князя Джона Конінгтона з вогняно-рудою бородою у чисто голеному, вивітреному часом обличчі сердюка Грифа під синім волоссям. Наскільки було відомо більшості з них, Конінгтон спився на смерть у Лисі після вигнання з полку за безчесний вчинок — крадіжку з полкової скарбниці. Йому й досі муляла ця вимушено-ганебна брехня, але Варис наполягав на її необхідності.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Танок з драконами» автора Джордж Р.Р. Мартин на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Зниклий князь“ на сторінці 3. Приємного читання.