Розділ «Тиріон»

«Може, саме у Сельорисі шльондрам місце. Тайша може бути просто там, просто зараз — зі сльозою, виколотою на щоці.»

— Я ледь не потонув. Після таких поневірянь чоловікові треба жінку. А ще ж треба переконатися, що в мене пуцька не скам’яніла.

Півмаестер реготнув.

— Тоді почекаю на тебе у харчівні коло брами. Не вештайся там надто довго.

— Про це не бійтеся. Більшість жінок намагаються здихатися мене якнайскоріше.

Бурдей був дещо скромніший за ті, до яких карлик вчащав у Ланіспорті чи Король-Березі. Власник не розмовляв жодною іншою мовою, крім волантинської, але дзенькіт срібла зрозумів без слів і одразу повів Тиріона проходом до довгого передпокою, де повітря повнилося солодкими пахощами і скніли з нудьги чотири роздягнені у тій чи іншій мірі невільниці. Дві з них, як йому здалося, побачили вже щонайменше сорок власних іменин; наймолодшій було років п’ятнадцять чи шістнадцять. Жодна не виглядала так потворно, як хвойди біля пришибів, хоча і красунь серед них не знайшлося. Одна була безперечно вагітна, інша — просто гладка, ще й із залізними кільцями у сосках. Усі чотири мали сльози на щоці під одним оком.

— Ви маєте дівчину, щоб розмовляла мовою Вестеросу? — запитав Тиріон.

Власник примружився, не розуміючи; тоді Тиріон повторив запитання високовалірійською. Цього разу чолов’яга допетрав два-три слова і відповів волантинською; карлик розібрав щось на кшталт «дівчина звідти, де сонце сідає». Напевне, це мало означати дівчину з Семицарства.

Така у закладі знайшлася лише одна, і вона не була Тайшею. Дівчина мала веснянкуваті щоки, тугі руді кучері на голові, що обіцяло веснянкуваті цицьки та рудизну між ніг.

— Годиться, — мовив Тиріон. — І глек вина мені. Червоного, до червонястої плоті.

Хвойда подивилася на його безносе обличчя, скрививши рота.

— Гидуєш, дорогенька? О так, я істота доволі відразлива — мій рідний батечко багато б тобі розповів, якби не лежав гнилим трупом.

Дівчина справді на вид була схожа на вестероську, але не тямила ані слова посполитою мовою. «Може, її спіймали якісь людолови ще дитиною.» Опочивальня тут була невеличка, зате мала мирійський килим на підлозі, а замість солом’яника — пухку перину. «Бачив я гірші місця.»

— Скажеш мені ім’я? — запитав він, приймаючи келих вина з її рук. — Ні?

Вино було міцне, кисле і перекладу не потребувало.

— Та дідько з ним, з іменем. Задовольнюся твоєю піхвою. — І витер рота тилом долоні. — Ти колись злягалася з чудовиськом? То зараз не найгірший час для першого разу. Скидай лахи та лягай на спину, якщо твоя ласка. А ні — то й ні.

Дівчина дивилася на нього, не розуміючи, доки він не забрав у неї глек вина і не задер спідницю їй на голову. Тоді нарешті вона второпала, чого від неї хочуть — щоправда, виявилася не найжвавішою з коханок. Але Тиріон так довго потерпав без жінки, що пролився їй усередину з третім поштовхом. І відкотився убік радше присоромлений, ніж задоволений.

«Дарма я це зробив. На яку жалюгідну істоту я перетворився!»

— Ти знаєш жінку на ім’я Тайша? — запитав він, дивлячись, як його сім’я капотить з неї на ліжко.

Хвойда не відповіла.