Розділ «Тиріон»

— Найкращі наклепи завжди присмачено правдою, — повчально мовив К’яво. — Справжній гріх дівчиська годі заперечувати. Нахабне створіння насмілилося знищити торгівлю рабами, яка ніколи не обмежувалася лише Невільницькою затокою. Торговельні шляхи біжать морями навколо всього світу, а драконова королева добряче скаламутила на них воду. За Чорною Стіною вельможі стародавніх родів погано сплять, дослухаючись, як їхні кухонні невільники гострять довгі ножі. Раби вирощують нам їжу, прибирають на вулицях, навчають дітей, чатують на мурах, веслюють на галерах, б’ються за нас у битвах. А тепер, коли вони дивляться на схід, то бачать там сяйво юної королеви, трощительки кайданів. Стара Кров цього не потерпить. Бідарі Волантису теж ненавидять її. Навіть найниціший жебрак у місті знає, що за станом він вищий за раба. Драконова королева позбавляє їх цієї розради.

Тиріон посунув списників. К’яво відповів легкою кіннотою. Тиріон зрушив арбалетників на одну клітину і мовив:

— Червоний жрець отам ззовні, здається, переконаний, що Волантисові слід воювати за срібну королеву, а не проти неї.

— Червоним жерцям незле тримати язики за зубами, — відповів К’яво Ногарис. — Між їхніми прибічниками та вірянами інших богів уже сталися сутички. Здається мені, Бенерро сам накличе собі на голову гнів, і то не богів.

— Про що це ви? — перепитав карлик, граючись зі своєю легкою піхотою.

Волантинець махнув рукою.

— У Волантисі тисячі рабів та відпущенців щовечора збираються на майдані перед храмом послухати, як Бенерро верещить про криваві зірки та вогняний меч, який очистить світ. Він проповідує, що Волантис згорить дощенту, якщо тріархи піднімуть зброю проти срібної королеви.

— Таке пророцтво вмію скласти і я. Ой, вечеря!

Вечеря складалася з тарелі смаженої козятини, покладеної на скибочки цибулі. М’ясо було запашне, добре приправлене, чорне ззовні, червоне та соковите всередині. Тиріон відщипнув шматочок; страва обпекла йому пальці, але смакувала так, що він несамохіть потягся за наступним шматком. М’ясо запивалося світло-зеленим волантинським напоєм, який найбільше скидався на вино з усього, що він пив останнім часом.

— Дуже смачно, — оголосив він, піднімаючи дракона. — Ось наймогутніша фігура у цій грі, — проказав Тиріон далі, прибираючи з дошки одного зі слонів К’яво. — А Даянерис Таргарієн має трьох. Так кажуть.

— Трьох, — погодився К’яво, — проти тричі трьох тисяч ворогів. Граздан мо’Ераз — не єдиний посол, що поїхав з Жовтого Міста шукати допомоги. Коли Мудрі Хазяї виступлять проти Меєрину, поруч із ними битимуться легіони Нового Гісу. Толосці. Елірійці. Навіть дотракійці.

— Дотракійці стоять у вас самих просто за воротями, — нагадав Хальдон.

— То хал Поно! — відмахнувся блідою долонею К’яво. — Коневладці приходять, ми даруємо їм подарунки, коневладці забираються геть.

Він знову посунув свою метавку, зімкнув пальці навколо Тиріонового алябастрового дракона, зняв його з дошки. Далі почалася різанина, хоча карлик протримався ще з десяток ходів.

— Настав час гірких сліз, — мовив К’яво нарешті, забираючи собі стосик срібла. — Ще гру?

— Нема потреби, — відповів Хальдон. — Мій карлик спізнав науку сумирності. Гадаю, нам час вертатися на човен.

Ззовні на майдані досі палала ніч-ватра, але жрець уже пішов, і натовп давно розсіявся. З вікон бурдею блимали свічки, зсередини долітав жіночий сміх.

— Ніч лише почалася, — мовив Тиріон. — К’яво міг нам не все розказати. А хвойди чують дуже багато від чоловіків, яким служать.

— Невже тобі так нестерпно без жінки, Йолло?

— Мені набридли дві мої нинішні коханки: лівиця та правиця. Пошукаю якоїсь іншої.