Розділ «Тиріон»

— Міцніше! — заохотив Хальдон Півмаестер.

— Хочете кров виточити?

— Якщо знадобиться.

— То я матиму ціпки на всіх пальцях!

— Мета цієї вправи — не лік твоїх пальців. Я хочу побачити, як ти щулишся від болю. Якщо ти колеш, і воно болить, ти в безпеці. Боятися треба, коли не відчуваєш ножа.

«Сіра лускачка.» Тиріон скривився, штрикнув інший палець, вилаявся, побачивши краплю крові навколо вістря.

— Боляче! Задоволені?

— Танцюю з радощів.

— У тебе, Йолло, ноги смердять гірше за мої. — Качур саме приніс полумисок рідкої гарячої юшки. — Гриф тобі казав: не чіпай руками кам’яних людей.

— Казав. Та забувся наказати кам’яним людям не чіпати мене.

— Поки колеш, шукай латки сірої мертвої шкіри та нігті, що чорніють, — розповідав Хальдон. — Якщо побачиш такі ознаки, не вагайся. Краще втратити пальця, ніж ногу. Краще жити без руки, ніж до кінця днів лементувати з Мосту Мрій. Тепер, якщо твоя ласка, іншу ногу. Пальців не жалій.

Карлик переклав короткі криві ноги і заходився колоти інший набір пальців.

— Може, мені й пуцьку штрикнути?

— Не зашкодило б.

— Це вам не зашкодило б, а мені… Утім, яка від неї тут користь? Може, зовсім відтяти?

— Чини як знаєш. Ми її висушимо, напхаємо травами і продамо за купу грошей. Карликів прутень має чарівну силу.

— Я це жінкам розказую вже багато років. — Тиріон увігнав ножа у кінчик великого пальця руки, роздивився намистину крові, висмоктав її. — Скільки ще мені себе катувати? Коли ми матимемо певність, що я чистий від хвороби?

— Хочеш правду? — запитав Півмаестер. — Ніколи. Ти проковтнув половину річки. Може, ти сірієш зсередини просто зараз, перетворюєшся на камінь, починаючи від серця та легенів. Якщо так, штрикання пальців ніг та оцтові купелі тебе не врятують. Коли скінчиш, ходи посьорбати юшки.

Юшка була добра, хоча Тиріон помітив, що за їжею Півмаестер не наближався до нього з-за столу. «Соромлива діва» була припнута до старого пришибу на східному березі Ройни. За два пришиби униз течією волантинська річкова галера випускала на берег вояків. За муром з пісковця купчилися крамниці, стайні та комори. Вежі й бані міста виднілися зразу за ними, підсвічені червоним світлом західного сонця.

«Та ні, яке ще місто.» Сельорис не вважався повноправним містом — ним правили зі Старого Волантиса. Тут панували інакші звичаї, ніж на Вестеросі.