Розділ «48»

Нора укріпила в снігу останню ракету. Як і раніше, усі четверо, у карикатурно надутих чорних комбінезонах, опинилися в колі червонуватого сяйва. За межею цього кола світ був абсолютно невидимим, немов зусібіч їх оточував чорний саван.

Усі дивилися, як Нора, впершись ногами в лід, декількома короткими рухами підтягла санчата вище — туди, де вони стояли. Потім нахилилася і рукою поставила їх на шпичакові гальма — чотири похилі підпори, що вгризлися в лід і не дозволяли їм зісковзнути вниз. Скінчивши роботу, жінка випросталася і струсила з себе сніг. Мотузка, пов’язана у неї на талії, трохи провисла.

— Тепер усе гаразд, — вигукнула Нора. — Час братися до роботи.

Вона зайшла з підвітряного боку санок і почала відстібати захисний чохол, що закривав устаткування. Рейчел, відчуваючи провину за те, що обійшлася з нею надто різко, спробувала допомогти, відстебнувши ззаду одне кріплення.

— О Господи, ні-і-і! — різко вигукнула Нора. — Ніколи цього не роби!

Зніяковіла Рейчел відсахнулася.

— Ніколи не відстібай з навітряного боку! — пояснила Нора. — Ти ж створиш повітряний мішок, і санки полетять донизу, як парасолька, підхоплена вітром.

Рейчел позадкувала.

— Вибач, я…

Доктор Менгор неприязно витріщилася на неї.

— Вам з космічним хлопцем не слід було сюди йти.

«Нам усім не слід було сюди йти», — подумала Рейчел.

«Дилетанти! — злобно сичала подумки Нора, проклинаючи впертість директора і його рішення послати на вилазку чотирьох людей. — Ці бовдури дочекаються, що тут хтось загине».

Найменше доктор Менгор хотіла зараз грати роль няньки.

— Майку, — звернулася вона до Толланда, — мені потрібна допомога, щоб зняти з санчат приладдя.

Толланд допоміг розпакувати сканер і встановити його на льоду. Апарат нагадував три мініатюрні леза снігоочисника, що стоять паралельно на алюмінієвій рамі. Весь прилад був менш ніж ярд завдовжки і з’єднувався кабелем з перетворювачем струму та соляною батареєю, встановленими на санчатах.

— Це сканер? — спитав Коркі, намагаючись перекричати вітер.

Нора мовчки кивнула. Цей прилад набагато краще годився для визначення ступеня солоності льоду, аніж ті аналізатори, змонтовані на супутнику. Передавач сканера посилав крізь лід імпульси електромагнітної енергії, і ці імпульси по-різному відбивалися від речовин з різною кристалічною структурою. Чиста прісна вода замерзала плоскими рівними конфігураціями. А морська — складнішими, нерівними структурами, через те що містила натрій. Тому імпульси, які надсилав сканер, поверталися нерівномірно.

Доктор Менгор увімкнула прилад.

— Зараз робитиму щось на кшталт знімка поперечного перетину льоду навколо шахти метеорита, — прокричала вона. — Прилад має програмне забезпечення. Він сфотографує поперечний перетин, а потім роздрукує картинку. І якщо там є лід з морської води; то він матиме вигляд темніших ділянок.