Розділ «14»

— І що — одразу?

— А чом би й ні? Призначте зустріч о четвертій дня.

Секретарка кивнула з таким виглядом, наче догоджає пацієнтові психіатричної лікарні.

— Добре, сер. А яка тема зустрічі?

— Я маю сьогодні ввечері виступити зі зверненням до американського народу. І я хочу, щоб члени мого персоналу почули це звернення першими.

Раптом на обличчі секретарки з’явився пригнічений вираз, наче вона внутрішньо була готова до цього моменту, але все одно страшенно боялася його настання. Стишивши голос, вона спитала:

— Пане президент, ви знімаєте свою кандидатуру?

Герні вибухнув сміхом.

— Ні, Долорес! Навпаки — я збираюся відчайдушно битися, чорт забирай!

Тінь сумніву пробігла обличчям секретарки. Усі засоби масової інформації наперебій твердили, що президент збирається зняти свою кандидатуру.

Він заспокійливо кивнув їй.

— Долорес, ви чудово попрацювали на мене останні кілька років, і тепер я розраховую, що впродовж наступних чотирьох років ви працюватимете так само чудово. Ми втримаємо Білий дім. Присягаюся.

З виразу обличчя Долорес було видно, що вона й сама хоче вірити почутому.

— Дуже добре, сер. Я повідомлю персонал. Зустріч о четвертій.

Увійшовши до Овального кабінету й побачивши увесь свій персонал, що набився до оманливо маленької кімнати, Зак Герні не зміг стримати посмішки.

Хоча за багато років цей знаменитий кабінет дістав багато прізвиськ — «Сортир», «Лігво Діка», «Спальня Клінтона», найбільше Герні подобалося прізвисько «Пастка для телепнів». Воно здавалося найбільш доречним. Коли новачок заходив до Овального кабінету, розгублення наставало майже одразу. Симетрія кімнати, трохи вигнуті стіни та хитро розташовані входи й виходи — усе це давало відвідувачам ілюзію того, що їм зав’язали очі, кілька разів обкрутили, а потім знову розв’язали очі. Часто після зустрічі в Овальному кабінеті яке-небудь велике цабе підводилося, тисло руку президентові — і вирушало прямісінько до комірчини. Залежно від того, як минула зустріч, Герні або відразу ж зупиняв гостя, або весело чекав, поки той потрапить у ніякове становище. Герні завжди вважав, що найвизначнішою деталлю Овального кабінету був мальовничий орел, зображений на овальному килимі кімнати. У пазурах лівої лапи орел стискав оливкову гілку, а правої — стріли. Мало хто з непосвячених знав, що в мирний час орел дивився ліворуч, на оливкову гілку. Але під час війни орел якимось загадковим чином повертав голову праворуч — у напрямку стріл. Традиційно про механізм, що забезпечував цей нехитрий трюк, знали лише президент і завгосп. І Герні дізнався, що секрет загадкового орла був на диво простим. У комірчині у підвалі зберігався дублікат, і прибиральник просто міняв килими пізно вночі.

І тепер, дивлячись на мирного орла, що повернув голову ліворуч, Герні з усмішкою подумав, що йому слід було б поміняти килими на знак тієї маленької війни, яку він збирався розпочати проти сенатора Седжвіка Секстона.